Word of Mouth - Laurie Anderson

In 1980, as part of a project called Word of Mouth, I was invited,

along with eleven other artists, to go to Ponape, a tiny island in the middle

of the Pacific.

The idea was that we’d sit around talking for a few days and

that the conversations would be made into a talking record

The first night we were all really jet-lagged.

But as soon as we sat down the

organizers set up all these mics and switched on thousand-watt light bulbs,

and we tried our best to seem as intelligent as possible

Television had just come to Ponape a week before we arrived, and there was a

strong excitement around the island, as people crowded around the few sets

Then the day after we arrived, in a bizarre replay of the first TV show ever

broadcast to Ponape, prisoners escaped from a jail, broke into the radio

station and murdered the DJ.

Then they went off on a rampage through the jungle

armed with lawnmower blades.

In all, four people were murdered in cold blood

Detectives, flown in from Guam to investigate, swarmed everywhere

At night we stayed around in our cottages listening out into the jungle

Finally the local chief decided to hold a ceremony for the murder victims.

The artist Marina Abramović and I went, as representatives of our group,

to film it

The ceremony was held in a large thatched lean-to, and most of the ceremony

involved cooking beans in pits and brewing a dark drink from roots.

The smell was overwhelming.

Dogs careened around barking, and everybody seemed

to be having a fairly good time, as funerals go

After a few hours, Marina and I were presented to the chief, who was sitting on

a raised platform above the pits.

We’d been told we couldn’t turn our backs on

the chief at any time, or ever be higher than he was.

So we scrambled up onto

the platform with our film equipment and sort of duck-waddled up backwards to

the chief

As a present I brought one of those Fred Flintstone cameras, the kind where the

film canister is also the body of the camera, and I presented it to the chief.

He seemed delighted and began to click off pictures.

He wasn’t advancing the

film between shots, but since we were told we shouldn’t speak unless spoken to,

I wasn’t able to inform him that he wasn’t going to get twelve pictures,

but only one, very, very complicated one

After a couple more hours, the chief lifted his hand and there was absolute

silence

All the dogs had suddenly stopped barking.

We looked around and saw the dogs.

All their throats had been simultaneously cut, and their bodies,

still breathing, pierced with rods, were turning on the spits.

The chief

insisted we join in the meal, but Marina had turned green, and I asked if we

could just have ours to go

They carefully wrapped the dogs in leaves and we carried their bodies away

У 1980 року, як частина проекту під назвою "З уст із вуст", мене запросили,

разом із одинадцятьма іншими художниками поїхати на Понапе, маленький острівець в середині

Тихого океану.

Ідея полягала в тому, що ми сидітимемо і розмовляємо кілька днів і

що розмови будуть перетворені в запис розмови

Першої ночі ми були справді затримані.

Але щойно ми сіли

організатори налаштували всі ці мікрофони й увімкнули лампочки на тисячу ват,

і ми намагалися здаватись якомога розумнішими

Телебачення щойно прибуло в Понапе за тиждень до нашого прибуття, і там було

сильне хвилювання навколо острова, оскільки люди юрбилися біля кількох майданчиків

Потім наступного дня після того, як ми прибули, у дивному відтворенні першого телешоу

трансляції на Понапе, ув’язнені втекли з в’язниці, проникли на радіо

станції та вбив діджея.

Потім вони вирушили в джунглі

озброєний лезами газонокосарки.

Загалом чотири людини були вбиті хладнокровно

Детективи, які прилетіли з Гуаму для розслідування, кишилися скрізь

Вночі ми залишалися в наших котеджах, слухаючи джунглі

Нарешті місцевий вождь вирішив влаштувати церемонію для жертв вбивства.

Ми з художницею Мариною Абрамович пішли, як представники нашої групи,

щоб зняти це

Церемонія проходила у великому солом’яному нахилі, і більшу частину церемонії

включав варіння квасолі в ямах і заварювання темного напою з коренів.

Запах був приголомшливий.

Собаки гавкали навколо, і всі здавалися

 досить добре провести час під час похорону

Через кілька годин нас із Мариною представили начальнику, який сидів

піднята платформа над боксами.

Нам сказали, що ми не можемо відвернутися

начальника в будь-який час або будь вищим, ніж був.

Тож ми піднялися на

платформу з нашим кінообладнанням і начебто качині качали назад до

шеф

Як подарунок я приніс одну з отих камер Фреда Флінстоуна,

Каністра з плівкою — це також корпус камери, і я подарував її начальнику.

Здавалося, він був у захваті і почав клацати фотографії.

Він не просунув

фільм між кадрами, але оскільки нам сказали, що ми не повинні говорити, якщо до нас не розмовляють,

Я не зміг повідомити йому, що він не збирається отримати дванадцять фотографій,

але тільки один, дуже, дуже складний

Через ще пару годин начальник підняв руку, і це було абсолютно

мовчання

Усі собаки раптом перестали гавкати.

Ми роззирнулися й побачили собак.

Усі їхні горла були одночасно перерізані, а їхні тіла,

все ще дихаючи, пронизані прутами, оберталися на косах.

Шеф

наполягала, щоб ми приєдналися до їди, але Марина позеленіла, і я запитав, чи ми 

могли б просто поїхати наші

Вони обережно загорнули собак у листя, і ми понесли їхні тіла