The Ugly One with the Jewels - Laurie Anderson

In 1974,

I went to Mexico

to visit my brother

who was working as an anthropologist

with Tsutsil Indians,

the last surviving Mayan tribe.

And the Tsutsil speak a lovely birdlike language

and are quite tiny physically;

I towered over them.

Mostly, I spent my days following the women around

since my brother wasn’t really allowed to do this.

We got up at 3am and began to separate the corn into three colors.

And we boiled it, ran to the mill and back,

and finally started to make the tortillas.

Now all the other women’s tortillas were 360°,

perfectly toasted, perfectly round;

and even after a lot of practice

mine were still lobe-sided and charred.

And when they thought I wasn’t looking

they threw them to the dogs.

After breakfast we spent the rest of the day down at the river

watching the goats and braiding and unbraiding each other’s hair.

So usually there wasn’t that much to report.

One day the women decided to braid my hair Tsutsil-style.

After they did this I saw my reflection in a puddle.

I looked ridiculous but they said,

«Before we did this you were ugly,

but now maybe you will find a husband.»

I lived with them in a yurt,

a thatched structure shaped like a cup cake.

And there’s a central fireplace ringed by sleeping shelves

sort of like a dry beaver down.

Now my Tsutsil name was Lausha,

which loosely translated means

«the ugly one with the jewels.»

Now ugly, OK, I was awfully tall by local standards.

But what did they mean by the jewels?

I didn’t find out what this meant until one night,

when I was taking my contact lenses out,

and since I’d lost the case

I was carefully placing them on the sleeping shelf;

suddenly I noticed that everyone was staring at me and I realized that none of the Tsutsil had ever seen glasses,

much less contacts,

and that these were the jewels,

the transparent, perfectly round, jewels

that I carefully hid on the shelf at night

and then put — for safekeeping — into my eyes every morning.

So I may have been ugly

but so what?

I had the jewels.

Full fathom thy father lies

Of his bones are coral made

Those are pearls that were his eyes

Nothing of him that doth fade

But that suffers a sea change

Into something rich and strange

And I alone am left to tell the tale

Call me Ishmael

У 1974 р.

Я поїхав у Мексику

відвідати мого брата

який працював антропологом

з індіанцями цуцил,

останнє вціліло плем’я майя.

А цуцили говорять прекрасною пташиною мовою

і досить крихітні фізично;

Я піднісся над ними.

Здебільшого я провів дні за жінками навколо

оскільки моєму брату насправді не дозволили це робити.

Ми встали о 3 ранку й почали розділяти кукурудзу на три кольори.

І ми зварили, побігли на млин і назад,

і, нарешті, почав готувати коржі.

Тепер усі інші жіночі коржі були на 360°,

ідеально підсмажений, ідеально круглий;

і навіть після багато тренування

мої були ще лопасті і обвуглені.

І коли вони подумали, що я не дивлюся

вони кинули їх собакам.

Після сніданку ми провели решту дня біля річки

спостерігати за козами і заплітати й розплітати одне одному волосся.

Тож зазвичай було не так багато, про що можна було повідомити.

Одного разу жінки вирішили заплести мені косу по-цуцильському.

Після того, як вони це зробили, я побачив своє відображення в калюжі.

Я виглядав смішним, але вони сказали:

«Перш ніж ми зробили це, ви були потворними,

але тепер, можливо, ти знайдеш чоловіка».

Я жив із ними у юрті,

солом’яна конструкція у формі торта.

І є центральний камін, оточений спальними полицями

ніби сухий бобровий пух.

Тепер мене Цуцил звали Лауша,

що в вільному перекладі означає

«потворний з коштовностями».

Тепер потворний, добре, я був жахливо високим за місцевими мірками.

Але що вони мали на увазі під коштовностями?

Я не дізнався, що це означає до однієї ночі,

коли я знімав контактні лінзи,

і оскільки я програв справу

Я обережно клав їх на полицю для сну;

раптом я помітив, що всі дивляться на мене, і зрозумів, що ніхто з Цуцилів ніколи не бачив окулярів,

набагато менше контактів,

і що це були коштовності,

прозорі, ідеально круглі, коштовності

що я обережно сховав на полці на ночі

а потім кладу — для збереження — у мої очі щоранку.

Тож я можливо, був потворним

але й що?

У мене були коштовності.

Повністю зрозумів, що твій батько бреше

З його кісток зроблені корали

Це перли, які були його очима

Нічого з того, що згасає

Але це зазнає кардинальних змін

У щось багате і дивне

І я один залишений розповісти історію

Називайте мене Ізмаїлом