Beginning French - Laurie Anderson

Lately, I’ve been doing a lot of concerts in French.

Unfortunately, I don’t speak French.

I memorize it.

I mean, my mouth is moving but I don’t understand what I’m saying.

It’s like sitting at the breakfast table and

it’s early in the morning and you’re not quite awake.

And you’re just sitting there eating cereal and sort of staring at

the writing on the box--not reading it

exactly, just more or less looking at the words.

And suddenly, for some reason, you snap to attention,

and you realize that what you’re reading is what you’re eating …

but by then it’s much too late.

After doing these concerts in French,

I usually had the temporary illusion that I could actually speak

French, but as soon as I walked out on the street,

and someone asked me simple directions,

I realized I couldn’t speak a single word.

As a result of this inadequacy,

I found that the people I had the most rapport with were the babies.

And one of the things I noticed about these babies was that

they were apparently being used as some kind of traffic testers.

Their mothers would be pushing them along in their strollers--and

they would come to a busy street with lots of parked cars--and the

mother can’t see what the traffic is like because of all the parked

cars--so she just sort of edges the stroller out

into the street and cranes her head out afterwards.

And the most striking thing about this is the expression on these

babies' faces as they sit there in the middle of traffic, stranded,

banging those little gavels they’ve

all got and they can’t even speak English.

Do you know what I mean?

Останнім часом я даю багато концертів французькою.

На жаль, я не розмовляю французькою.

Я запам’ятаю це.

Я маю на увазі, що мій рот ворушиться, але я не розумію, що говорю.

Це як сидіти за столом для сніданку

рано вранці, а ви ще не прокинулися.

А ти просто сидиш і їсиш каші й начебто дивишся

напис на коробці, а не читання

точно, просто більш-менш дивлячись на слова.

І раптом чомусь ти привертаєш увагу,

і ти розумієш, що те, що ти читаєш, те, що ти їси...

але тоді вже пізно.

Після цих концертів французькою,

Зазвичай у мене була тимчасова ілюзія, що я справді можу говорити

французькою, але як тільки я вийшов на вулицю,

і хтось запитав мене простих вказівок,

Я зрозумів, що не можу вимовити жодного слова.

Внаслідок цієї неадекватності,

Я виявив, що люди, з якими у мене були найбільші відносини, були немовлятами.

І одна з речей, яку я помітив у цих немовлят, це

їх, очевидно, використовували як якісь тестери трафіку.

Їхні матері везли б їх у своїх колясках – і

вони приходили на жваву вулицю з великою кількістю припаркованих машин – і

Мама не бачить, який рух, тому що всі припарковані

автомобілів, тому вона просто витягує коляску

на вулицю, а потім витягує голову.

І найбільш вражаюче в цьому — вираз на ці

дитячі обличчя, коли вони сидять посеред транспорту, застрягли,

стукають тими маленькими молотками, які вони мають

всі отримали, і вони навіть не можуть говорити англійською.

Ви знаєте, що я маю на увазі?