Narovlya - Landmarq

a small quiet place, in the gomel region,

good-hearted people gathered round

on one fine spring morning, in narovlya,

a ghostly dust engulfed the town

as the children played, I’ll remember that day

as the music played for the rest of my life

ii) may day

it’s the first day of may and all of our childeren

have gone out to play, it’s our celebration,

it’s tradition, for us all

our flags and our banners hang over our doors,

in the pripyat we’re swimming,

sunbathers sleep on while around us metals fall

town bosses said it was safe, don’t panic their plea

but rumours they quickly spread that all was not well

who could tell?

fallout you don’t see

iii) evacuation

the 6th of may one morning

we were summoned to the school

our children must be moved away,

for how long, nobody knew

we told each house throughout the night,

the town it didn’t sleep

mothers, fathers, all were weeping

as they watched their children leave

iv) emptiness

helpless we stand, united in grief

dazed and confused, we cry out in disbelief

our lands now destroyed, we look towards the skies

with outstretched hands we try to grasp the lies,

and through it all… we were never told the truth

cruel that you are, we have no time for hate

fools that you are, from the comfort of your state

what became of our beloved Belarus?

what’s become of our own flesh and blood?

what’s to become of those you left behind?

what right did you have to leave us here to die?

and through it all… we never knew the truth…

v) clean up

september came upon us, white soldiers they appeared

washing down our houses, all surface soil was cleared

we watched from open windows as they wore respirators here

they covered our grounds in asphalt removing every tree in fear

no picking mushrooms, the forest was out of bounds

no fishing in the rivers, contamination all around

and though the sun was shining there was danger everywhere

as lorries moved our people, our hearts would always be there

(until we meet again — my home Narovlya)

vi) epilogue

although we’ve resettled I re-live those years,

I dream of my home town but cannot hold back all those fears,

all of those tears

what price do our children truly pay in the end?

do they have a future?

I hope in my sorrow their scars will heal, their hearts will mend

невелике тихе місце, в Гомельській області,

навколо зібралися добродушні люди

в один прекрасний весняний ранок в Наровлі,

примарний пил охопив місто

як діти грали, я запам’ятаю той день

як музика грала до кінця мого життя

ii) Першотравневий

це перший день травня і всі наші діти

вийшли пограти, це наше свято,

це традиція для всіх нас

наші прапори і наші банери висять над нашими дверима,

в Прип'яті ми купаємося,

люди, які загоряють, сплять, а навколо нас падають метали

Начальники міста сказали, що це безпечно, не панікуйте за їхнім проханням

але швидко поширилися чутки, що не все добре

хто міг би сказати?

випадок, якого ви не бачите

iii) евакуація

6 травня одного ранку

нас викликали до школи

наших дітей потрібно вивезти,

як довго, ніхто не знав

ми говорили кожному дому протягом ночі,

місто воно не спало

матері, батьки, всі плакали

як вони дивилися, як їхні діти йдуть

iv) порожнеча

безпорадні ми стоїмо, об’єднані в горі

ошелешені й збентежені, ми не віримо

наші землі тепер зруйновані, ми дивимося в небо

витягнувши руки, ми намагаємося схопити брехню,

і через все це… нам ніколи не говорили правду

як ти жорстокий, у нас не часу для ненависті

ви дурні, не виходячи зі свого штату

що сталося з нашою улюбленою Білоруссю?

що сталося з нашим власним тілом і кров’ю?

що станеться з тими, кого ви залишили?

яке право ти мав залишити нас тут померти?

і через все це… ми ніколи не знали правди…

v) прибрати

вересень прийшов до нас, вони з'явилися білі солдати

підмиваючи наші будинки, розчищали весь поверхневий ґрунт

ми спостерігали з відкритих вікон, як вони тут одягли респіратори

вони вкрили нашу територію асфальтом, у страху знищили кожне дерево

немає збирати гриби, ліс був поза межами

немає рибалки у річках, забруднення навколо

і хоча світило сонце, скрізь була небезпека

коли вантажівки перевозять наших людей, наші серця завжди будуть поруч

(поки ми знову зустрінемося — моя дома Наровля)

vi) епілог

хоча ми переселилися, я знову переживаю ті роки,

Я мрію про своє рідне місто, але не можу стримати всі ці страхи,

всі ці сльози

яку ціну врешті-решт платять наші діти?

чи є у них майбутнє?

Я сподіваюся, що в моєму скорботі їхні шрами загояться, їхні серця залагодяться