The Lake - L'âme Immortelle

In spring of youth it was my lot

To haunt of the wide world a spot

The which I could not love the less

So lovely was the loneliness

Of a wild lake, with black rock bound

And the tall pines that towered around

But when the night had thrown her pall

Upon that spot, as upon all

And the mystic wind went by

Murmuring in melody

Then — ah then I would awake

To the terror of the lone lake

Yet that terror was not fright

But a tremulous delight

A feeling not the jewelled mine

Could teach or bribe me to define

Nor love — although the love were thine

Death was in that poisonous wave

And in its gulf a fitting grave

For him who thence could solace bring

To his lone imagining

Whose solitary soul could make

An Eden of that dim lake

Навесні юності це була моя доля

Щоб переслідувати широкий світ

Те, що я не міг любити менше

Такою чудовою була самотність

Про дике озеро з чорними каменями

І високі сосни, що височіли навколо

Але коли ніч закинула її покривало

На цьому місці, як і в усіх

І містичний вітер пройшов повз

Мелодійне бурмотіння

Тоді — ах, тоді я прокинувся б

На жах самотнього озера

Але той жах не був жахом

Але трепетне задоволення

Відчуття, що не прикрашена коштовностями шахта

Могли б навчити або підкупити мене, щоб я визначив

Ні любові — хоча любов була твоєю

Смерть була в цій отруйній хвилі

А в його затоці відповідна могила

Для того, хто звідти міг принести розраду

До його самотнього уявлення

Чия самотня душа могла зробити

Едем цього тьмяного озера