Ophelia - L'âme Immortelle

Im Haar ein Nest von jungen Wasserratten

Und die beringten Hände auf der Flut

Wie Flossen, also treibt sie durch den Schatten

Des großen Urwalds, der im Wasser ruht

Die letzte Sonne, die im Dunkel irrt

Versenkt sich tief in ihres Hirnes Schrein

Warum sie starb?

Warum sie so allein

Im Wasser treibt, das Farn und Kraut verwirrt?

Im dichten Röhricht steht der Wind.

Er scheucht

Wie eine Hand die Fledermäuse auf

Mit dunklem Fittich, von dem Wasser feucht

Steh’n sie wie Rauch im dunklen Wasserlauf

Wie Nachtgewölk.

Ein langer, weißer Aal

Schlüpft über ihre Brust.

Ein Glühwurm scheint

Auf ihrer Stirn.

Und eine Weide weint

Das Laub auf sie und ihre stumme Qual

У волоссі гніздо молодих водяних щурів

І кільця руки на припливі

Як ласти, так вона пливе крізь тіні

Про великі джунглі, що спочивають у воді

Останнє сонце, що блукає в темряві

Занурюється глибоко в святиню її мозку

Чому вона померла?

Чому вона така самотня

Плаває у воді, що плутає папороті й трави?

Вітер стоїть у густому очереті.

Він лякає

Як рука, що збирає кажанів

З темним крилом, мокрим від води

Вони стоять, як дим у темній течії

Як нічні хмари.

Довгий білий вугор

Ковзає на її груди.

Світлячок сяє

на її лобі.

І плаче верба

Листя на ній і її тихі муки