L’Étang Mâlo - L'âme Immortelle

Quand le froid de la mort enveloppe cette

Argile souffrante, où va l'âme immortelle?

Il est un triste lac à l’eau tranquille et noire

Dont jamais le soleil ne vient broder la moire

Et dont tous les oiseaux évitent les abords

Un chêne vigoureux a grandi sur ses bords

Et, courbé par le Temps jusqu’aux ondes, étale

Sur la cime des flots sa masse horizontale

Son feuillage muet se tait malgré le vent;

Le nymphaea, l’iris, le nénufar mouvant

Le bleu myosotis et la pervenche sombre

Penchent étiolés, ou meurent sous cette ombre

Ainsi, quand sur le cœur, dans sa jeune saison

Amour !

tu fais tomber ta large frondaison

Et tes rameaux géants dont le fardeau l’accable

Tout s'étiole et meurt sous ton ombre implacable

Коли холодок смерті огортає це

Страждальна глина, куди дівається безсмертна душа?

Є сумне озеро з тихою чорною водою

Чиє сонце ніколи не приходить вишити муар

І оточення якого всі птахи уникають

На його краях ріс міцний дуб

І, нахилившись Часом до хвиль, поширився

На гребені хвилі його горизонтальна маса

Його німе листя мовчить, незважаючи на вітер;

Німфея, ірис, рухоме латаття

Синя незабудка і темний барвінок

Зігніть етіолізований, або помре під цим відтінком

Тож коли на серці, в його молодий сезон

Любов !

ви скидаєте своє широке листя

І твої гігантські гілки, тягар яких переповнює його

Все в'яне і вмирає під твоїм невблаганною тінню