Блики - Красное Дерево, Александр Удутый

Я сказал, я ухожу, папиросу тушу,

Врагу в затылок дышу…

Слушай песню мою…

Для вас я пою, даю слово!

Я сказал, я ухожу, папиросу тушу,

Врагу в затылок дышу…

Слушай песню мою…

Для вас я пою, даю слово!

Блики света от глаз скрыты,

Забыты клятвы, далеки от нас святые образы,

Молитвы лживы, слово как жало острое, как шило,

Душа хрупкая, как стекло, все кончилось…

Стены все выше и выше, крышу сорвало,

Видно, мало-помалу тухнет светило…

Сломано крыло, ломит тело, уже не чувствую тепло,

Хотел, чтоб было светло, но ничего не вышло…

Думаю о будущем, вспоминаю день вчерашний,

Хотел забыть замки, попрощаться с башней…

Кто поможет мне теперь, за мной закрыта дверь,

Хочешь верь, хочешь не верь, хочешь проверь:

Здесь зверь убитый, глаза закрыты,

Белые клыки сверкают в грязной музыке,

Видна издалека его улыбка,

Зовёт в облака музыка солнца…

Краснодеревщик — это я, правда моя,

Не раз слушал приговор стоя,

Не ходил строем, на словах дело строил,

Не зря говорю: «Король даму кроет»

Дым в голову клюёт, идти вперед не дает,

Дает наоборот: вверх, вниз, назад, вперед,

Кто попал в водоворот, тот поймет,

Попадет туда снова…

Здесь растаманам очень плохо без лишнего вздоха,

Как простого олуха, как лоха…

И я, не чувствуя подвоха,

Как по башке обухом,

Мариванна жизнью с ножа…

Серые дяди, оставьте нас в покое,

Не сдамся я без боя,

Как в ковчеге Ноя, плыву долой…

Джа, будет благодать с тобою,

Ты дал косяк с травою,

Мама, не вернусь я домой…

Здесь растаманам очень плохо без лишнего вздоха,

Как простого олуха, как лоха…

И я, не чувствуя подвоха,

Как по башке обухом,

Мариванна жизнью с ножа…

Серые дяди, оставьте нас в покое,

Не сдамся я без боя,

Как в ковчеге Ноя, плыву долой…

Джа, будет благодать с тобою,

Ты дал косяк с травою,

Мама, не вернусь я домой…

Я сказав, я йду, цигарку тушу,

Ворогу в потилицю дихаю…

Слухай пісню мою.

Для вас я співаю, даю слово!

Я сказав, я йду, цигарку тушу,

Ворогу в потилицю дихаю…

Слухай пісню мою.

Для вас я співаю, даю слово!

Блики світла від очей приховані,

Забуті клятви, далекі від нас святі образи,

Молитви брехливі, слово як жало гостре, як шило,

Душа тендітна, як скло, все скінчилося.

Стіни все вище і вище, дах зірвало,

Мабуть, потроху тухне світило.

Зламано крило, ломить тіло, вже не відчуваю тепло,

Хотів, щоб було світло, але нічого не вийшло ...

Думаю про майбутнє, згадую день вчорашній,

Хотів забути замки, попрощатися з вежею…

Хто допоможе мені тепер, за мною зачинені двері,

Хочеш вір, хочеш не вір, хочеш перевір:

Тут звір убитий, очі закриті,

Білі ікла сяють у брудній музиці,

Видно здалеку його посмішка,

Зве в хмари музика сонця…

Червонодеревник — це я, правда моя,

Не раз слухав вирок стоячи,

Не ходив строєм, на словах справу будував,

Недарма кажу: «Король даму криє»

Дим в голову клює, йти вперед не дає,

Дає навпаки: вгору, вниз, назад, вперед,

Хто потрапив у вир, той зрозуміє,

Потрапить туди знову.

Тут розтаманам дуже погано без зайвого подиху,

Як простого дурня, як лоха…

І я, не відчуваючи каверзи,

Як по голові обухом,

Мариванна життям з ножа ...

Сірі дядьки, дайте нам спокій,

Не здамся я без бою,

Як у ковчегу Ноя, пливу геть...

Джа, буде благодать з тобою,

Ти дав одвірок з травою,

Мамо, не повернусь я додому…

Тут розтаманам дуже погано без зайвого подиху,

Як простого дурня, як лоха…

І я, не відчуваючи каверзи,

Як по голові обухом,

Мариванна життям з ножа ...

Сірі дядьки, дайте нам спокій,

Не здамся я без бою,

Як у ковчегу Ноя, пливу геть...

Джа, буде благодать з тобою,

Ти дав одвірок з травою,

Мамо, не повернусь я додому…