Кабриолет - Коста Лакоста

Нету сомнений в том, что трава будет белой

Вокруг тебя со мною

Радуга в небе, люди лишь тени

Мыслить во мне, глубоко утонем

Солнца лучи под платьем белым

Мысли в ночи, согревается тело

Давай помолчим под лунным светом

И мы с тобою раздеты

А на заднем сидении летом кабриолета

Он уносит, как волосы ветром, туда, где я не был

А на заднем сидении летом кабриолета

Он уносит, как волосы ветром, туда, где я не был

Время покинуло нас навсегда

И под инеем имя осталось надолго

Кто-то попросит, чтоб я замолчал

Но стереть не получится лица на фотках

Ты не настоящая, я напомнил сам себе

За закрытым ящиком мы увидим только тень

Паутина надо мной, запутала сердце

Я проснусь когда-нибудь, и мы с тобой не встретимся

А на заднем сидении летом кабриолета

Он уносит, как волосы ветром, туда, где я не был

А на заднем сидении летом кабриолета

Он уносит, как волосы ветром, туда, где я не был

Немає сумнівів у тому, що трава буде білою

Навколо тебе зі мною

Веселка в небі, люди лише тіні

Думати в мені, глибоко потонемо

Сонця промені під сукнею білою

Думки вночі, зігрівається тіло

Давай помовчимо під місячним світлом

І ми з тобою роздягнуті

А на задньому сидінні влітку кабріолету

Він забирає, як волосся вітром, туди, де я не був

А на задньому сидінні влітку кабріолету

Він забирає, як волосся вітром, туди, де я не був

Час покинув нас назавжди

І під інеєм ім'я залишилося надовго

Хтось попросить, щоб я замовк

Але стерти не вийде обличчя на фото

Ти не справжня, я нагадав сам собі

За закритою скринькою ми побачимо тільки тінь

Павутина наді мною, заплутала серце

Я прокинусь колись, і ми з тобою не зустрінемось

А на задньому сидінні влітку кабріолету

Він забирає, як волосся вітром, туди, де я не був

А на задньому сидінні влітку кабріолету

Він забирає, як волосся вітром, туди, де я не був