Admiral - Knorkator

Ich war noch ein Mädchen

Und wohnte im Städtchen.

Da gab es ein Hafen.

Wo Schiffe eintrafen.

Das fand ich so spaßig

Und darum saß ich

Fast immer am Kai rum.

Alle dachten, ich sei dumm.

Doch ich, ja, ich wusste,

Dass er kommen musste.

Und er wird ganz schlau sein

Und ich werd seine Frau sein.

Es ham viele Jungen

Um mein Herz gerungen.

Doch an mich ließ ich keen ran.

Denn ich wollte ein Seemann.

Jaja, du warst mein Admiral,

Die Schultern breit, die Hüften schmal

Und deine Augen blau wie Stahl;

Ahoi, ahoi, mein Admiral!

Die Jahre vergingen.

Und dann eines Tages,

Da sah ich es kommen

Und war ganz benommen.

Es kam aus dem Nebel:

Ein Schiff mit vier Masten

Und riesigen Segeln,

Die kaum darauf passten.

Ich konnte ihn sehen.

An der Rehling stehen.

Das Band seiner Mütze

Im Meereswind wehen.

Und als er an Land kam

Und mich an die Hand nahm,

Da wusst ich es genau:

Jetzt bin ich seine Frau!

Sein Hemd trug er offen

Und das auch im Winter.

Dann sagte er: «Baby,

Mein Name ist Günther.»

Jaja, du warst mein Admiral,

Die Schultern breit, die Hüften schmal

Und deine Augen blau wie Stahl;

Ahoi, ahoi, mein Admiral!

Es war wie im Märchen.

Wir waren ein Pärchen.

Und oben im Himmel.

Da sangen die Lerchen,

Doch nach sieben Wochen

Hat er zu mir gesprochen:

«Ich halt es nicht mehr aus.

Ich will wieder aufs Meer raus.

Mir fehlen die Wellen,

Mir fehin die Delphine.

Mir fehlen die Möwen

Und die Pinguine.»

Ich ging auf ihn zu und

Ich sagte ihm: «Du Hund!

Du willst mich verlassen.

Ich werde dich hassen!»

Doch als er dann ging

Und ich zu heuin anfing.

Mein Herz machte «poch poch».

Ich liebte ihn doch noch.

Jaja, du warst mein Admiral,

Die Schultern breit, die Hüften schmal

Und deine Augen blau wie Stahl;

Ahoi, ahoi, mein Admiral!

Und dann brach ein Krieg aus.

Es sah ganz nach Sieg aus.

Er kriegte einn Orden.

Dann ist er gestorben.

Я була просто дівчиною

І жив у м.

Був порт.

Куди прибули кораблі.

Мені це було так весело

І тому я сів

Майже завжди біля набережної.

Всі думали, що я дурний.

Але я, так, я знав

Що він мав прийти.

І він буде дуже розумним

І я буду його дружиною.

Там шинка багато хлопчиків

Боролися за моє серце.

Але я нікому не підпускав до себе.

Бо я хотів мати моряка.

Так, ти був моїм адміралом

Плечі широкі, стегна вузькі

І очі твої блакитні, як сталь;

Ой, ой, мій адмірале!

Минали роки.

А потім одного дня

Тоді я побачив це

І запаморочилося.

З туману вийшло:

Корабель з чотирма щоглами

І величезні вітрила

Це ледве підійшло.

Я міг його бачити.

Встаньте біля перил.

Пов'язка його шапки

Подуй морський вітер.

А коли вийшов на берег

І взяв мене за руку

Тоді я точно знав:

Тепер я його дружина!

Він носив розкриту сорочку

І це також взимку.

Тоді він сказав: «Дитино,

Мене звати Гюнтер».

Так, ти був моїм адміралом

Плечі широкі, стегна вузькі

І очі твої блакитні, як сталь;

Ой, ой, мій адмірале!

Це було як у казці.

Ми були парою.

І в небі.

Тоді жайворонки співали,

Але через сім тижнів

Він говорив зі мною:

«Я більше не можу цього терпіти.

Я хочу знову вийти в море.

Я сумую за хвилями

Я сумую за дельфінами.

Я сумую за чайками

І пінгвіни».

Я підійшов до нього і

Я йому сказав: «Ти собака!

Ти хочеш мене покинути.

Я буду тебе ненавидіти!»

Але коли він пішов

І я теж почав сіно.

Моє серце забилося «бах-бах».

Я все ще любила його.

Так, ти був моїм адміралом

Плечі широкі, стегна вузькі

І очі твої блакитні, як сталь;

Ой, ой, мій адмірале!

А потім почалася війна.

Це виглядало як перемога.

Він отримав медаль.

Потім він помер.