Я ЛЮБЛЮ ЕЕ - Кирпичи

Встретились в кафе — в семь или позже.

Она смущённо улыбалась, я вроде тоже.

Некоторое время мы гнули салфетки.

Непрерывно курили, отдирали этикетки.

В прошлую субботу была в ударе она.

Теперь я был смущён — она была смущена.

Я сходил и взял, ей это было по душе.

Он вздохнула грустно, и я понял, что уже…

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Смотрелась она заметно лучше, чем в субботу.

Впрочем, ей и тогда не давали проходу.

Она взглянула мне в глаза

И сказала, что ей не везёт, что её всё достало.

Я пошутил, что, типа, всё понятно с ней.

Потом мы целый час болтали о фигне.

Просто так трепались, о том, и о сём.

Я спросил: Ещё возьмём?" она сказала: «Нет, пойдём».

Не думал я, что с ней будет так легко.

Поцеловал её в щёку и пошли в молоко.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Со мной происходили, однозначно чудеса.

Мы были вместе, всего четыре часа.

Я сказал: «Пойдём ко мне?»

она сказала: «Нет».

Мы пошли гулять, чтоб продолжить свой сюжет.

Трещали обо всём, знакомы как будто.

Были сто лет, расстались под утро.

Радовало всё — это было начало.

Она спала дома, мне её было мало.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я люблю её.

Я ёё люблю.

Зустрілися в кафе — у сім або пізніше.

Вона зніяковіло посміхалася, я теж.

Деякий час ми гнули серветки.

Безперервно курили, віддирали етикетки.

Минулої суботи була в ударі вона.

Тепер я був збентежений — вона була збентежена.

Я сходив і взяв, їй це було по душі.

Він зітхнула сумно, і я зрозумів, що вже…

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Дивилася вона помітно краще, ніж у суботу.

Втім, їй і тоді не давали проходу.

Вона подивилася мені в очі.

І сказала, що їй не везе, що її все дістало.

Я пожартував, що, типу, все зрозуміло з нею.

Потім ми цілу годину говорили про Фігн.

Просто так тріпалися, про те, і про все.

Я спитав: «Ще візьмемо?» вона сказала: «Ні, підемо».

Не думав я, що з нею буде так легко.

Поцілував її в щеку і пішли в молоко.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Зі мною відбувалися, однозначно дива.

Ми були разом, лише чотири години.

Я сказав: «Підемо до мене?»

вона сказала: Ні.

Ми пішли гуляти, щоб продовжити свій сюжет.

Тріщали про все, ніби знайомі.

Були сто років, розлучилися під ранок.

Тішило все— це був початок.

Вона спала вдома, мені її було мало.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я кохаю її.

Я її люблю.