Ведьма - Калевала

На ковре из мертвых листьев,

На дорогу, на весну

Расстилала скатерть чистую, —

Заходите к моему столу

Те, чье сердце унесла гроза!

Слышишь, бьется раскатами гром.

Я давно смотрю в его глаза,

Там, где дождь, теперь мой дом.

Бьется сердце нежнее ветра,

Что дорогу нашептал.

Горем прошлое одето,

Я бродила среди скал.

Подниму глаза, растает

Озорной туман в дали,

Я ему сестра родная

По отчаянью в крови.

Обходила небеса по краю,

где тревоги не унять.

Если хочешь говорить с камнями,

Научись молчать.

Если хочешь знать дорогу,

Должен знать, куда идти.

Не предай свою свободу,

Друже мой, не пропади!

Не пропади!

Ты мое дитя хорошее,

Дай же мне тебя обнять!

В печь холодную поленья брошены, —

Я тебе плохая мать.

Обходила небеса по краю,

где тревоги не унять.

Если хочешь говорить с камнями,

Научись молчать.

Если хочешь знать дорогу,

Должен знать, куда идти.

Не предай свою свободу,

Друже мой, не пропади!

Не пропади.

На килимі з мертвого листя,

На дорогу, на весну

Розстеляла чисту скатертину, —

Заходьте до мого столу

Ті, чиє серце забрала гроза!

Чуєш, б'ється гуркотом грім.

Я давно дивлюся в його очі,

Там, де дощ, тепер мій дім.

Б'ється серце ніжніше вітру,

Що дорогу нашіптав.

Горем минуле одягнене,

Я бродила серед скель.

Підніму очі, розтане

Пустотливий туман вдали,

Йому рідна сестра

Через відчай у крові.

Обходила небеса по краю,

де тривоги не вгамувати.

Якщо хочеш говорити з камінням,

Навчися мовчати.

Якщо хочеш знати дорогу,

Маю знати, куди йти.

Не віддай свою свободу,

Друже мій, не пропади!

Не пропади!

Ти моя дитина хороша,

Дай мені тебе обійняти!

У печі холодну полина кинуті,

Я тобі погана мати.

Обходила небеса по краю,

де тривоги не вгамувати.

Якщо хочеш говорити з камінням,

Навчися мовчати.

Якщо хочеш знати дорогу,

Маю знати, куди йти.

Не віддай свою свободу,

Друже мій, не пропади!

Не пропади.