Калевала - Калевала

Вот поднялся Вяйнемёйнен,

Стал ногами на прибрежье,

На омытый морем остров,

На равнину без деревьев.

Много лет затем он прожил,

Год за годом проживал он Там, на острове безлюдном,

На равнине без деревьев.

Увидал он рост деревьев,

Их побегов рост веселый;

Только дуб взойти не может,

Божье дерево не всходит.

Дал упрямцу он свободу —

Пусть свое узнает счастье!

Ждет затем подряд три ночи,

Столько ж дней он ожидает.

На — на — на -на -най Калевала —

Дуб развесистый, огромный,

Дал широких веток много,

Веток с зеленью густою,

До небес вершину поднял,

Широко раскинул ветви —

Облакам бежать мешает,

Не дает проходу тучам,

Закрывает в небе солнце!

Старый, верный Вяйнемёйнен

Так подумал, да размыслил —

Кто бы с силою собрался,

Чтобы дуб свалить ветвистый?

Жизнь людей идет печально,

Плавать рыбе неудобно,

Если солнце не блистает,

Не сияет месяц ясный!

Ось піднявся Вяйнемейнен,

Став ногами на прибережжі,

На обмитий морем острів,

На рівнину без дерев.

Багато років потім він прожив,

Рік за роком проживав він Там, на острові безлюдному,

На рівнині без дерев.

Побачив він зростання дерев,

Їх пагонів ріст веселий;

Тільки дуб зійти не може,

Боже дерево не сходить.

Дав впертий він свободу —

Нехай своє пізнає щастя!

Чекає потім поспіль три ночі,

Стільки днів він чекає.

На — на — на -на -най Калевала —

Дуб розлогий, величезний,

Дав широких гілок багато,

Віток із зеленню густою,

До небес вершину підняв,

Широко розкинув гілки —

Хмарам бігти заважає,

Не дає проходу хмарам,

Закриває в небі сонце!

Старий, вірний Вяйнемейнен

Так подумав, так роздумав —

Хто би з силою зібрався,

Щоб дуб звалити гіллястий?

Життя людей йде сумно,

Плавати рибі незручно,

Якщо сонце не блищить,

Не сяє місяць ясний!