Глушь - Ка тет

Не растение и навряд ли гений.

Пришёл какой есть на порог, весь здесь, открывайте двери.

За спиной снова шастают тени, там синяя река да душистое зелье.

Бездонные ямы с пнями да скалится зубастый щебень.

За спиной долгая дорога, глубокое болото.

Причудливо судьбой тасуется колода.

Ноют кости, подбит, но не сломленный дух по-прежнему молод.

Жизнь выжимает все соки, каждый получает свой опыт.

В бетонных зарослях города опять разведут дураков будто кроликов.

Снова чья-то мечта тут рассыпалась карточным домиком.

Ты пошёл напролом матёрым секачём на охотника.

Под копытами ямы зевают да скалятся хищными кольями.

Город стоит грудой камня — там, бежит муравьиная река по делам.

Если ты не стал бить по рукам, безнаказанно жирует пунцовый комар.

Ухмыляется оскалом безумца Луна.

Она знает, что здесь победит тишина.

Даже тех, кто за словом не лезет в карман.

Тех, кто не привык рожать в муках слова.

Так просто оказаться.

Затравленным волком, ни один готов.

Тут обнажить белый жемчуг клыков.

За вонючею кость гончим псом вцепиться в холку.

И ты можешь сказать:

«Рот закрой, тепло не трать,» что толку?

В топку, позади — предки, впереди потомки.

Не докричаться — это дикая глушь.

Где ненужный потерян среди равнодушных.

И нашла приют красноязычная чушь.

Прибежище потерянных душ.

Тут устали ждать чуда, но ждут.

Здесь незачем выпячивать цыплячью грудь.

Скоро нитка, бирка и труп.

Глушь — в клетках из рёбер бьются сердца.

Глушь — под кожу мохнатым клещом вгрызается страх.

Дремучая места, пульсация крови в висках.

Знай ты дорогу, скажи, ну разве пришёл бы сюда.

Здесь глушь!

Глушь…

Глушь… Глушь…

Глушь… Глушь…

Чи не рослина і навряд чи геній.

Прийшов який є на поріг, весь тут, відчиняйте двері.

За спиною знову шастають тіні, там синя річка та запашне зілля.

Бездонні ями з пнями і скеляться зубастий щебінь.

За спиною довга дорога, глибоке болото.

Вигадливо долею тасується колода.

Ниють кістки, підбитий, але не зламаний дух, як і раніше, молодий.

Життя вичавлює всі соки, кожен здобуває свій досвід.

У бетонних заростях міста знову розведуть дурнів ніби кроликів.

Знову чия мрія тут розсипалася картковим будиночком.

Ти пішов напролом материм сікачом на мисливця.

Під копитами ями позіхають і скеляться хижими кілками.

Місто стоїть купою каменю — там, біжить мурашина річка у справах.

Якщо ти не став бити по руках, безкарно жує червоний комар.

Посміхається оскалом безумця Місяць.

Вона знає, що тут переможе тиша.

Навіть тих, хто за словом не лізе в кишеню.

Тих, хто не звик народжувати в муках слова.

Так просто виявитись.

Зацькованим вовком, ні один готовий.

Тут оголити білі перли іклів.

За смердючою кісткою гончим псом вчепитися в холку.

І ти можеш сказати:

«Ріт закрий, тепло не витрачати, що толку?

У топку, позаду — предки, попереду нащадки.

Не докричатись — це дика глуха.

Де непотрібного втрачено серед байдужих.

І знайшла притулок красномовна нісенітниця.

Притулок загублених душ.

Тут втомилися чекати дива, але чекають.

Тут нема чого випинати курячими грудьми.

Скоро нитка, бирка і труп.

Глуш - у клітинах з ребер б'ються серця.

Глуш— під шкіру волохатим кліщем вгризається страх.

Дрімучі місця, пульсація крові в скронях.

Знай ти дорогу, скажи, ну хіба прийшов би сюди.

Тут глуш!

Глуш…

Глуш… Глуш…

Глуш… Глуш…