Riéndose de mí - Jorge Drexler

Tengo un pañuelo negro entre las manos

me miro tocando la sombra de sus pliegues,

el blanco de la piel,

el humo embriagador,

la noche pertinaz.

Tengo entre las manos negras el género dócil,

la noche de un trapo que me toca.

Lo escucho acariciar

copiando mi calor,

el humo de la piel.

Solo, una noche de humo, sintiendo en el hombro

la mano del tiempo detenido,

la luna en el balcón

riéndose de mí,

riéndose de mí.

Tengo las manos de trapo copiando un pañuelo negro

que es blanco de mi tacto,

me dejo acariciar,

me dejo acariciar,

me dejo acariciar.

Solo, sentado, tocando la tela, la sombra blanca,

los pliegues del pañuelo

parecen respirar,

parecen respirar,

parecen respirar.

Solo, una noche de humo, sintiendo en el hombro

la mano del tiempo detenido,

la luna en el balcón

riéndose de mí,

riéndose de mí.

У мене в руках чорна хустинка

Я дивлюся на себе, торкаючись тіні її складок,

білок шкіри,

хмільний дим,

вперта ніч

У мене в чорних руках слухняний рід,

ніч ганчірки, що торкається мене.

Я чую, як він пестить

копіюючи моє тепло,

дим шкіри.

На самоті, однієї ночі диму, відчуваючи себе на плечі

рука зупиненого часу,

місяць на балконі

сміється з мене,

сміється з мене.

У мене ганчір'яні руки копіюють чорну хустку

це біле мого дотику,

Я дозволив себе пестити,

Я дозволив себе пестити,

Я дозволив себе пестити.

На самоті, сидячи, торкаючись тканини, білої тіні,

складки шарфа

Вони ніби дихають

Вони ніби дихають

Вони ніби дихають.

На самоті, однієї ночі диму, відчуваючи себе на плечі

рука зупиненого часу,

місяць на балконі

сміється з мене,

сміється з мене.