Remembrance - Jehst

«The day he died was Sunday.

We were sitting around the television,

and the program was interrupted.

The announcer…

Said that… he had been shot

We looked at each other, there was not much to say, we had been unable to save

him.

We felt guilty about that.

And we were a bit apprehensive too,

because we knew that there was an eerie quiet in the community which might

explode at any moment

But that afternoon, as the Sun went down, as we walked the streets and the

lights came on.

Everybody looked…

We shook hands, we talked, and we remembered.

But we knew then that somebody

greatly important to all of us was gone

And he wouldn’t be back again"

«You know, the news of his death, just, actually, split me open right away

I thought that, actually, that was a declaration of war.

We gotta pay him back,

you know.»

«I felt that people seemed edgy that day.

By the time we got there, I think,

half of the hall was filled.

But we did get seats.

Then, while everybody’s

eyes were fixed on the two men in the middle, the shotgun blast went off.

At that time there was utter chaos.

People were screaming and hitting the

floor.

You could hear all the chairs coming down.

But I saw a brother run up

the stage, so I thought, 'Oh, I’ll follow him' and see if I can get to Billy.'»

«Днем, коли він помер, була неділя.

Ми сиділи біля телевізора,

і програма була перервана.

Диктор…

Сказав, що… його застрелили

Ми подивилися один на одного, не було багато, що сказати, ми не змогли зберегти

його.

Ми відчували себе винними за це.

І ми також побоювалися,

тому що ми знали, що в спільноті панує моторошна тиша, яка може

вибухнути в будь-який момент

Але того дня, коли сонце зайшло, ми гуляли вулицями та

увімкнено світло.

Всі дивилися…

Ми потиснули один одному руки, поговорили і запам’ятали.

Але тоді ми знали, що хтось

дуже важливо для всіх нас зникло

І він не повернеться більше"

«Ви знаєте, звістка про його смерть просто, насправді, одразу розколола мене

Я думав, що насправді це оголошення війни.

Ми повинні відплатити йому,

ти знаєш."

«Я відчував, що того дня люди виглядали роздратованими.

Я думаю, коли ми туди прийшли,

половина зали була заповнена.

Але ми отримали місця.

Потім, поки всі

очі були прикуті до двох чоловіків посередині, пролунав вибух із рушниці.

У той час був повний хаос.

Люди кричали і били

поверх.

Було чути, як опускаються всі стільці.

Але я бачив, як підбіг брат

сцені, тож я подумав: «О, я піду за ним» і подивлюся, чи зможу я дістатися до Біллі».»