L'amour Du Mal - Jeanne Mas

«Souvent, pour s’amuser, les hommes d'équipage

Prennent des albatros, vastes oiseaux des mers

Qui suivent, indolents compagnons de voyage

Le navire glissant sur les gouffres amers.

À peine les ont-ils déposés sur les planches

Que ces rois de l’azur, maladroits et honteux

Laissent piteusement leurs grandes ailes blanches

Comme des avirons traîner à côté d’eux."

Toutes ces laves sur des rochers noirs

C’est la terre qui gronde de désespoir.

Toutes ces vagues pleurent dans le brouillard

Le crépuscule de toute une vie

Mal, toutes ces fleurs ont mal

Elles sombrent dans l’ombre irréparable

Volatiles dans leurs cris fragiles

Fuient l’avenir qui se déchire, inondé de bruit.

L’amour du mal flotte dans l’histoire.

Pourquoi ces albatros qui se meurent?

Héros sans armes, dans nos batailles

Tandis que la mer crache de douleur, de rage.

L’amour du mal, j’en veux pas

Joue dans les bals, dans le froid de nos erreurs.

Comme une fièvre, la folie s’interne

Capricieuse et maîtresse de tant de haine.

Les poètes, loin de leur planète, rêvent de pudeur

Douces couleurs de nos yeux rieurs.

«Ce voyageur ailé, comme il est gauche et veule !

Lui, naguère si beau, qu’il est comique et laid !

L’un agace son bec avec un brûle-gueule

L’autre mime, en boitant, l’infirme qui volait.»

«Часто, для розваги, члени екіпажу

Візьміть альбатросів, величезних птахів морів

Хто слідує, байдужі попутники

Корабель ковзає над гіркими прірвами.

Навряд чи розмістили їх на дошках

Ось ці королі лазурі, незграбні і ганебні

На жаль, залишають свої великі білі крила

Як весла, що тягнуться біля них».

Вся ця лава на чорних скелях

Це земля, що шумить у розпачі.

Усі ці хвилі плачуть у тумані

Сутінки всього життя

Боляче, болять усі ці квіти

Вони тонуть у непоправній тіні

Непостійні в своїх тендітних криках

Втікайте від розривного майбутнього, залитиго шумом.

У повісті витає любов до зла.

Чому ці альбатроси гинуть?

Беззбройні герої в наших боях

Як море плюється від болю, від люті.

Зла любов, я цього не хочу

Грати в м'ячі, в холоді наших помилок.

Як гарячка, божевілля охоплює

Примхлива і володарка такої ненависті.

Поети, далеко від своєї планети, мріють про скромність

Солодкі кольори наших очей, що сміються.

«Той крилатий мандрівник, який незграбний і веретен!

Він, колись такий гарний, що він комічний і потворний!

Один дошкуляє дзьобу пальником рота

Інший імітує, кульгаючи, каліку, яка летіла».