Toa I - JAW

Ich steh am Gleis, kalter Schweiß in den Händen

Die Bahn naht, milchiger Schein in den Fenstern

Ich steig ein und sink tief ein in den Sitz

Schließ die Augen und fühle mich als fiele ich ins Nichts

Nächste Station, Potsdamer Platz

Ich nehm ein' letzten Schluck Vodka

Und pack die Flasche in meinen Rucksack

Werfe einen Blick auf die Uhr

Sehe die träge strömende Masse als verwischte Kontur

Tret' hinaus in die stechende Nachtluft

Hämmernde Reste vom Regen im blechernden Abfluss

Und ich folge den blassschimmernden Straßen

Strömende Angst tritt in den Trakt meines Magens

Ich geh schneller, steck Zigarette an, hol den Stadtplan raus

Vergleich die Straßennamen, sehe ich bin fast am Haus

Sieh die Nummern an den Türen, geh ein Stückchen weiter

Passier eine von Sträuchern geschützte Einfahrt

Und ich fühl, es ist die richtige Tür

Merke wie den kalten Stein meine leisen Schritte berühren

Trete an die Klingel heran, in meinem inneren Kampf

Um das, was mein Hirn vom spreizenden Finger verlangt

Doch ich drück den Knopf, Blitze in meinem Kopf

Nach einer halben Minute erhellt grelles Licht das Geschoss

Der Schatten eines Mannes, auf der Glasfassade

Er ist es, kein Zweifel

Hi Johannes, kennst du mich noch?

Es ist ja echt schon verdammt lang her, doch

Ich schätze für mich ist die Zeit nicht ganz so schnell vergangen

Wie für dich, ich rede, du Missgeburt, halt den Rand!

Er sackt nach 2 Tritten zu Boden

Wo er sich windet wie ein Fisch in den Wogen

Ich zieh ihn über die Schwelle und schließ die Tür ab

Er versucht mich von den Beinen zu reißen und schürt Hass

Der einer Quelle entspringt, die er nie kennen wird

Denn diesen Schmerz wird er nicht fühlen, auch wenn er stirbt

Und eine Faust, die kein Teil mehr von mir ist

Bringt den Impuls bis sein Geist ihn im Stich lässt

Und ich bind' ihn wie Blind vor Wut an den Stuhl

Jetzt nur kein Mitleid zeigen, ich fluch immer zu

Ihm läuft das Blut aus der Nase, sein Kopf taumelt vor und zurück

Und langsam gewinn' seine Hose und Schuhe an Farbe

Und ich male ihm ein vernarbtes Herz ins Gesicht

Nach dem Werk der Kerze hat der Schmerz ihn zerfickt

Und ich hol ihn mit der flachen Hand zurück

Hat dich die Ohnmacht geholt du scheiß Hans im Glück?

Es ist schön wenn man abhauen kann

Schon nach 2 Tagen wollte ich zurück nach Hause zu Mom

Doch ich wollte stark sein und niemand' enttäuschen

Gib deine scheiß Hand her!

Diesmal werden wir Freunde, fuck, ich war verfickt beschissen nett zu euch allen

Und ihr habt mich behandelt wie ein verdammtes Stück Scheiße

Halt Still!

Oder ich stech dir den Dreck aus dem Leib

Du hast sie tatsächlich vergessen, die Zeit?

Ich leg seine Hand auf die Tischkante

Sehe wie sich die Züge seines Gesichts wandeln

Als er mit stumm schreiendem Blick den Tod erkennt

Und eisige ewige Tränen in meinem roten Hemd

Bettelt und die Zimmermannsaxt fährt wie der hellste Blitz eines dunklen

Gewitters herab

Trifft das Fleisch und trennt den Ballen vom Handgelenk

Und ich wünschte ich wäre ein anderer Mensch

Und ich wünschte die Welt wäre leer

Und von einsamer gnädiger Stille beherrscht

Ich spüre seinen Schmerz, in vergifteten Stichen

Nehm die willenlose Hand in einen sicheren Griff

Guck wir sind Freunde, aber nur ich und deine Hand

Du gehörst nicht dazu, du bist alleine, du bist krank!

Du blutest, keiner kann dich brauchen

Verpiss dich du Stück Scheiße

Weißt du jetzt wie es ist, Bitch?

Du Bastard, wie konntest du dem Kleinen so weh tun

Und deinen scheiß Spaß haben an meinen 2 Wochen Demut?

Diese Wunden in mir, sie sind nie verheilt

Denn tief ist das Fleisch, doch bodenlos die Seele

Und alles was bleibt, ist ein Blick in dem sich Tränen bewegen

Die meiner Seele geben wonach sie sich ewig schon sehnen musste

Und ihr Salz ätzt ein Stück vom Geflecht des Labyrinths meiner Narben an diesem

dunklem Tagen weg

-RapGeniusDeutschland!

Я стою на пероні, в руках холодний піт

Поїзд наближається, у вікнах молочне сяйво

Я сідаю і занурююсь глибоко в сидіння

Закрийте очі і відчуйте, що я падаю в ніщо

Наступна зупинка, Потсдамська площа

Роблю останній ковток горілки

І поклав пляшку в мій рюкзак

Перевірте годинник

Побачте мляво течучу масу як розмитий контур

Вийдіть на пекуче нічне повітря

Забивають залишки дощу в жерстяний стік

І я йду блідими мерехтливими вулицями

Пориваючий страх проникає в мій шлунок

Я ходжу швидше, закурюю, дістаю карту міста

Порівняйте назви вулиць, побачите, що я майже біля будинку

Подивіться на цифри на дверях, пройдіть трохи далі

Пройдіть дорогу, закриту чагарниками

І я відчуваю, що це правильні двері

Зверніть увагу, як мої м’які кроки торкаються холодного каменю

Підійди до дзвоника в моїй внутрішній боротьбі

Про те, чого мій мозок вимагає від розставленого пальця

Але я натискаю кнопку, блимає в голові

Через півхвилини яскраве світло освітлює снаряд

Чоловіча тінь на скляному фасаді

Це він, без сумніву

Привіт Йоханнес, ти мене ще знаєш?

Це було дуже давно, чи не так

Здається, для мене час пролетів не так швидко

Щодо тебе, то я кажу, виродок, мовчи!

Він падає на землю після 2 ударів ногами

Де він звивається, як риба на хвилях

Я перетягую його через поріг і замикаю двері

Він намагається збити мене з ніг і розпалює ненависть

Вихід із джерела, якого він ніколи не дізнається

Бо він не відчує цього болю, навіть якщо помре

І кулак, який більше не є частиною мене

Додайте імпульс, поки його розум не підведе його

І я прив’язую його до стільця, як сліпого від люті

Тепер тільки не виявляй жалю, я завжди проклинаю

Його ніс кровоточить, головою качається взад-вперед

І потихеньку його штани та туфлі набувають кольору

І я намалюю на його обличчі серце зі шрамами

Після роботи свічки біль розірвав його

І я поверну його долонею

Ти знепритомнів, щасливчик?

Приємно, коли можна втекти

Всього через 2 дні я хотів повернутися додому до мами

Але я хотів бути сильним і нікого не розчарувати

Дай мені свою бісану руку!

Цього разу ми будемо друзями, блін, я був страшенно милий до вас

І ти поводився зі мною, як зі хворим шматком лайна

Тримайся!

Або я виблю з тебе бруд

Ти справді забув час?

Я поклав його руку на край столу

Подивіться, як змінюються риси його обличчя

Коли впізнає смерть мовчазним, кричащим поглядом

І крижані вічні сльози в моїй червоній сорочці

Просить і теслярська сокира гонить, як найяскравіший спалах темряви

гроза вниз

Ударяє об м'ясо і відокремлює подушечку від зап'ястя

І я хотів би бути іншою людиною

І я б хотів, щоб світ був порожнім

І керує самотня, ласкава тиша

Я відчуваю його біль, в отруєних укусах

Візьміть безвольну руку міцно

Бачиш, ми друзі, але тільки я і твоя рука

Ти не належиш, ти один, ти хворий!

Ти стікаєш кров’ю, тобою ніхто не може скористатися

Іди на хуй шматок лайна

Знаєш, як зараз, сука?

Сволота, як ти міг так поранити малечу

І повеселитися на моїх 2 тижнях смирення?

Ці рани всередині мене ніколи не загоїлися

Бо плоть глибока, а душа бездонна

І залишився лише погляд, у якому рухаються сльози

Віддаючи моїй душі те, чого вона вічно прагнула

І їх сіль витравлює шматочок клубка лабіринту моїх шрамів на цьому

темні дні далеко

-RapGeniusНімеччина!