Sein Tag - JAW

Er sitzt am Tisch über das Blatt gebeugt

Man wirft ihm kleine Granaten ins nackte Kreuz

Das Fach ist Deutsch, für ihn nur ein weiterer Akt der Folter

Er sitzt so still da wie fast betäubt

Er hat kein Freund, so sehr er einen braucht

Gegen die Schreie des Hasses stellt selbst der Lehrer sich taub

Er betet und glaubt, dass irgendwann alles anders wird

Er die Angst verliert doch lang ist die Seele schon grau

Spitze Raketen treffen Genick und Schädel

Er will schreien vor Pein, aber kann nicht mehr reden

Nicht mehr flehen, nichts mehr sehen, kaum noch atmen

Blitze regnen auf einem Haus der Farben

Grell vor Schmerz und jeder quält sein Herz

Er ist ein Held, aber er ist in dieser Welt nichts Wert

Keiner versteht warum er morgens nicht aufstehen mag

Und so wartet er im Wahn seiner Zeit auf seinen Tag

Es ist sein Tag, sein Jahr, sein Schlag

Seine Liebe versiegelt in einem Sarg aus Stahl

Es ist sein Hass, seine Macht, sein Schlaf

Dem man nur durch den Tod entrinnt an seinem Tag

Er beschleicht leise den weg zum Haus seiner Eltern

Wünscht sich stündlich, dass sie weder Auto noch Geld haben

Doch das Rudel naht und wittert die Fährte

Und auf der Jagd ist schwache Beute immer die Erste

Er zittert doch merkt nicht, dass sie fast neben ihm letzt

Längst hat der Leitwolf im Dickicht seine Zähne gefletscht

Und steht da reglos und stumm im Kreis der Demütigung

Und all sein Hass wird im Laufe einer Träne vermummt

Sie treten und spucken und nehmen ihm die Kleider weg

Und er schließt nur die Augen und wünscht sich weit weit weg

Doch jeder Schlag holt ihn zurück in die Welt

Die ihn schon Jahre dahinwarf und jeden Tag quält

Beschämt und entlebt eilt er nach Hause

In das vertraute Heim in dem ihm keiner mehr glaubt

Er kauert im Bett wässert bis in den Schlaf

Wartet mit gefalteten Händen auf 'nen besseren Tag

Es ist sein Tag, sein Jahr, sein Schlag

Seine Liebe versiegelt in einem Sarg aus Stahl

Es ist sein Hass, seine Macht, sein Schlaf

Dem er nur durch den Tod entrinnt an seinem Tag

Dunkle Bilder wandern wie hundert Pilger durch seinen Kopf

Er steht stumm im Zimmer längst hat die Schule begonnen

Aufrechter Haltung die Faust ist geballt und seine Augen erkaltet

Aber sein Blick nicht länger Trauer gestaltet

Er schaut versteinert wie draußen in einem Wald

In den Lauf des Kalibers seiner erkauften Gewaltmacht

Und er beschreitet seinen letzen Gang in sich selbst gefangen

In seinem Kopf ein Weltenbrand

Gezündet durch Folter entfacht durch die Vollmacht seiner Peiniger

Die erstickt unter der Seele voll Last

Er folgt seinem Hass doch am Pfade des Wahnsinns

Ein kleines weinendes Mädchen am Rande das er nicht wahrnimmt

Besteigt die steinerne Treppe des Hauses

Kaum einer sieht ihn keiner den Blick der brennenden Augen

Gezeichnet von der Schönheit des Feuers jenseits der Grenzen

Menschlicher Vorstellungskraft in Flammenmeere des Endes

Das keiner geahnt hat er besteigt der Etage

Seiner Qualen und Erlösung zugleich mit eisernem Atem

Geht seine letzten Schritte aber zählt sie nicht

Sieht seine letzten Augenblicke aber verschmäht das Licht

Er kennt nur sich und seinen Weg durch den Schatten

Kennt sich nicht mehr und öffnet die Tür seiner Klasse

Er steht im Raum sie sehen seine Augen

Verwegenes Raunen, er hat nicht seine Seele verkauft

Sie war ihm entnommen und heute holt er sie wieder

Zu sich zurück und zückt sein Instrument des Schicksals

Ein heißer Kugelregen der die Herzen des Rudels findet

Für ihn der letzte Tropfen bis er an seinem Blut erblindet

Letztendlich ist der Tod keine große Sache

Man macht ein Riesen Geschiss daraus

Aber wenn du es von der nähe siehst ist es nichts

Nur ein Körper ohne leben nicht mehr

Bei den Menschen ist das wie bei den Tieren

Man liebt sie, man begräbt sie und dann ist es vorbei

Es ist sein Tag, sein Jahr, sein Schlag

Seine Liebe versiegelt in einem Sarg aus Stahl

Es ist sein Hass, seine Macht, sein Schlaf

Dem er nur durch den Tod entrinnt an seinem Tag

Він сидить за столом, схилившись над папером

У голу спину кидають маленькі гранати

Тема німецька, для нього просто ще один акт тортур

Він сидить так нерухомо, майже приголомшений

У нього немає друга, але він йому дуже потрібен

Навіть вчителька глухає до криків ненависті

Він молиться і вірить, що з часом все зміниться

Він втрачає страх, але його душа вже давно сіра

Загострені ракети влучили в шию і череп

Він хоче кричати від болю, але більше не може говорити

Більше не благати, не бачити, ледве дихати

Блискавка дощів на будинок кольорів

Голосно від болю і всі мучать свої серця

Він герой, але він нікчемний у цьому світі

Ніхто не розуміє, чому він не хоче вставати вранці

І так він чекає свого дня в божевіллі свого часу

Це його день, його рік, його удар

Його любов запечатана в сталевій труні

Це його ненависть, його сила, його сон

Від якого рятується лише смертю свого дня

Він тихо пробирається до батьківського будинку

Щогодинні бажання, щоб у них не було ні машини, ні грошей

Але зграя наближається і нюхає слід

А на полюванні слабка здобич завжди перша

Він тремтить, але не розуміє, що вона майже остання біля нього

Ватажок зграї давно оголив зуби в хащі

І стоїть нерухомо і німий у колі приниження

І вся його ненависть завуальована в ході сльози

Вони б'ють, плюють і забирають його одяг

А він просто заплющує очі і бажає далеко далеко

Але кожен удар повертає його у світ

Це відкинуло його на роки і мучить щодня

Присоромлений і виснажений поспішає додому

У знайомому домі, де йому більше ніхто не вірить

Він присідає у ліжкових водах, поки не спить

Чекаючи, склавши руки, кращого дня

Це його день, його рік, його удар

Його любов запечатана в сталевій труні

Це його ненависть, його сила, його сон

Від якої він рятується лише смертю свого часу

Темні образи блукають у його голові, як сотня паломників

Він мовчки стоїть у кімнаті, школа давно почалася

Стоячи прямо, його кулак стиснутий, а очі холодніють

Але його погляд уже не скорботний

Він виглядає скам’янілим, як у лісі

У ході калібру його придбали насильницьку силу

І він робить свій останній крок у пастці в собі

Світовий вогонь в його голові

Запалений тортурами запалений авторитетом своїх мучителів

Задихався під душею, повною тягарем

Він йде за своєю ненавистю на шляху божевілля

Маленька плачуча дівчинка на краю, яку він не помічає

Підніміться кам’яними сходами будинку

Навряд чи хтось бачить погляд палаючих очей

Притягнена красою вогню поза межами

Людська уява в морях полум'я кінця

Щоб ніхто не підозрював, він лізе на підлогу

Його мука і порятунок водночас із залізним диханням

Робить останні кроки, але не враховує їх

Бачить його останні моменти, але відкидає світло

Він знає лише себе і свій шлях крізь тінь

Більше не знає себе і відкриває двері свого класу

Він стоїть у кімнаті, ви бачите його очі

Сміливий бурчання, він не продав своєї душі

Його у нього забрали, і сьогодні він знову забирає

Робить копію та малює свій інструмент долі

Гарячий дощ із куль, який знаходить серця зграї

Для нього остання крапля, поки він не осліпне від своєї крові

Зрештою, смерть не є великою проблемою

Ви робите з цього великий безлад

Але якщо побачити це зблизька, це нічого

Просто тіло без життя більше

З людьми те саме, що і з тваринами

Ти їх любиш, поховаєш їх, і тоді все закінчиться

Це його день, його рік, його удар

Його любов запечатана в сталевій труні

Це його ненависть, його сила, його сон

Від якої він рятується лише смертю свого часу