Im Roten Feuer Der Sonne - JAW

Sie ward geboren in einem Tage des Herbst

Man könnte meinen, das Schicksal ahnte schon damals jene Jahre des Schmerzes

In der Jahreszeit des Falls, von Höh'n in die Tiefen

Von der Wärme zur Kälte, vom Leben zum Erliegen

Bescherte sie ihren Eltern das größte Glück und beide weinten

Vor lauter lauter Liebe als sie kam in jenen Zeiten

Welche heute nur noch wirken, wie ein verwelktes Blatt

Welches der Wind davon trug, in die Kälte der Nacht

Und wer weiß, vielleicht schmeckte man schon damals im Salz der Tränen

Das spätere Leid des ewigen Elends

Denn nicht jedes Leben, erfüllt sich irgendwann selbst

Nicht jeder erlebt, im Endeffekt das Glück dieser Welt

Man fand sie am Strand, erlöst von Schmerz, von Sorgen, von Pein

Der letzte Ausweg, um sich von diesem Ort zu befrein'

Der letzte Abend, mit Blick zum Horizont

Um sich ein letztes Mal zu verlier’n, im rotem Feuer der Sonne

Sie wurde älter, ging zur Schule, die Jahre verstrichen

Doch merkte sie bald, dass Antworten den Fragen glichen

Denn sie wollte wissen, warum sie nicht war wie die anderen

Warum sie, wenn jene spielten, nach draußen ging um zu wandern

Um über Felder zu ziehen, der Welt zu entfliehen

Und all die Schönheit zu sehen, die in dieser Welt liegt

Bis die Sonne hinter den Bergen verschwand, saß sie auf Felsen

Um Wärme zu tanken, bei diesem Brand der Welten

Um den Frost auf ihrem Herzen zu taun

Den die Kälte der Welt ihr gibt, sie hinderte der Erde zu traun

Denn wie einsam kann man sein, wenn dich keiner versteht

Keiner so denkt wie du, und keiner deine Träume erlebt

Der Schrei des Hasses ist am lautesten gegen Fremde

Und jene Einsamkeit am grausamsten im Haufen der Menschen

Zwei stolze Eltern, aufgrund des schulischen Glanzes

Gut auch in Mathe, doch auf der langen Suche nach anderm

Verlief sie sich, ohne jemals einen Pfad gefunden zu haben

Verirrt unter Leuten, für die sie anders war

Viele Stunden saß sie auf dem kleinen Hügel

Unternahm Flüge in den Gedanken durch Länder ihrer Gefühle

Doch niemand flog mit ihr, niemand zog mit ihr durch die Weiten

Weil die Menschen die Existenz von Flügeln bestreiten

Ihr Schrei nach Liebe gedämpft, durch lauernder Lust

Von Männern die sie benutzen

Wie kühl ist ein Fluss aus Tränen?

Und sie betete zu Gott, doch er sprach nicht

Und sie flehte zu ihm, doch er gab nichts

Es gibt Menschen, die leiden ein ganzes Leben lang

Ohne bei all den Schmerzen einmal Segen zu haben

Sie brach die Schule ab mit 18, die Noten im Keller

Keiner verstand es, am wenigsten die hoffenden Eltern

Die sich wünschten, dass sie mal was besonderes wird

Doch wie besonders sie wirklich war verstanden sie nicht

Ihr Anker des Ichs, zog sie immer weiter nach unten

Und wie im Wasser, ist es in der Tiefe zu dunkel

Als das nicht auch die bezaubernste Schönheit vergeht

Als das du nicht zu blind wirst, um noch eine Lösung zu sehn

Die dir den Schub gibt, die Kraft um aufzutauchen

Genügend Stärke und Halt gibt, um wieder zu glauben

Es kam wie es kam: An einem Tag voller Tränen

Verließ sie schweigend das Haus, ohne Abschied zu nehmen

Um ihren letzten Gang zu gehen, fasste sie sich ein Herz

Und verbrachte ihren letzten Abend am Meer

Вона народилася в осінній день

Можна подумати, що вже тоді доля передбачала ті роки болю

У сезон осені, від висоти до глибини

Від тепла до холоду, від життя до підданості

Вона принесла батькам найбільше щастя, і вони обидва заплакали

За чисту любов, коли вона прийшла в ті часи

Які сьогодні здаються лише засохлим листом

Яку вітер розніс, у холод ночі

І хто знає, можливо, вже тоді ви зможете скуштувати сіль сліз

Пізніше страждання вічної біди

Тому що не кожне життя в якийсь момент виповнюється

Зрештою, не всі відчувають щастя в цьому світі

Вони знайшли її на березі моря, звільнену від болю, від смутку, від мук

Останній засіб, щоб позбутися цього місця"

Останній вечір, дивлячись на горизонт

Останній раз загубитися в червоному вогні сонця

Постаріла, пішла до школи, йшли роки

Але незабаром вона зрозуміла, що відповіді були такими ж, як і запитання

Тому що вона хотіла знати, чому вона не така, як інші

Чому, коли ті грали, вона вийшла на вулицю гуляти

Мандрувати полями, рятуватися від світу

І побачити всю красу, що є в цьому світі

Вона сиділа на каменях, поки сонце не зникло за горами

Щоб зігрітися в цьому вогні світів

Щоб розморозити її на серці

Який дає їй холод світу, завадила землі довіряти

Бо як ти можеш бути самотнім, коли тебе ніхто не розуміє

Ніхто не думає так, як ви, і ніхто не відчуває ваших мрій

Крик ненависті найгучніший проти незнайомців

І ця самотність найжорстокіша з натовпу

Двоє батьків горді за свою академічну славу

Також добре в математиці, але на довгий пошук чогось іншого

Вона заблукала, так і не знайшовши шляху

Загублена серед людей, для яких вона була іншою

Багато годин вона сиділа на невеличкому пагорбі

Здійснювала польоти в думках по краях своїх почуттів

Але ніхто з нею не літав, ніхто не подорожував з нею просторами

Тому що люди заперечують існування крил

Її крик про кохання приглушений прихованим пожадливістю

Чоловіками, які ними користуються

Наскільки прохолодна річка сліз?

І вона молилася Богу, а він не говорив

І вона благала його, але він нічого не дав

Є люди, які страждають все життя

Навіть не маючи благословення на весь біль

Вона кинула школу у 18 років, її оцінки були в підвалі

Ніхто не зрозумів, найменше батьки, які сподіваються

Хто хотів, щоб вона була чимось особливим

Але вони не розуміли, наскільки вона особлива насправді

Її якір его тягнув її все далі й далі вниз

І як у воді, надто темно в глибині

Коли не гине навіть найчарівніша краса

Щоб ви не стали занадто сліпими, щоб побачити інше рішення

Дає вам поштовх, силу вийти

Вистачить сил і підтримки, щоб знову повірити

Прийшло як прийшло: в день, повний сліз

Вона мовчки вийшла з дому, не попрощавшись

Щоб пройти останню прогулянку, вона набралася сміливості

І провела свій останній вечір біля моря