Ako Odem - Jantar

Idem, i mislim da ja trebam

Fakat spreman, makar znam da neće biti laka zemlja

Svaka zvijezda gubi sjaj, al' ja nisam takva jedna

Sjaj ja nemam, nit ga neću imati za sva vremena

Dišem jedva, čujem korak, stiže sjena

Vičem «Šteta, ne sad.»

jer ja ponovo osjećam

Gotovo niš' ne ostavljam, sve je odnio mi vjetar

Ako odem sada tol’ko mlad ostat će samo pjesma

Sve što jesam, dajem k’o poklon svima

Sitna duša dijeli velikodušno sad tol’ko rima

Sa emocijama utkanim u njima, «Ne pitaj.»

Znaš mene, to je jedina stvar koju ja skrivam

Snimam suze, sa puno boli i gnjeva

Te se ne daju obrisat', toga sam davno svjestan

Moram ja zato prestat', pa odšetat' u beskraj

I prekinut popunjavat' svoj dnevnik tu kod Andreja

Skidam jedra, nek' me sad vodi more

I šteta da tonem dolje jer sam ja bolji čovjek

Čujem da zvoni opet i ljudi koji me vole

Drže me za ruke, ne žele da Jan im ode

Utonem u san i zažmirim skroz naglo

Suze žene doživljavam kao kišu, ton maglom

Gase aparate, al' ja se borim svom snagom

Možda mi je stalo, možda ostanem još malo

Hmmm, ne znam da l' imam volje

Al' 'ko će me zapamtiti ako sad odem?

Hmmm, i da l' ću ja falit' kome?

Bilo bi čudno jer nisam ni bio čovjek

Hmmm, ne znam da l' imam volje

Al' 'ko će me zapamtiti ako sad odem?

Čuješ me sad al' sjeti me se opet

Jan Miklaužić, 23.1.

'88

Ako odem mlad, ne bi ja bio prvi

Nema brojke mrtvih, mlade prolivene krvi

Al' svejedno me je strah makar drugačije tvrdim

Tražim načine da nekak' izbjegnem te harfe smrti

Gle sranje trpim manje imam snage

Al' obitelj je ona zbog koje ja gibam naprijed

Znaš me, cijeli svoj život ja tražim zalet

A kad je vrijeme za let treba mi Pampers

Ako me ikad zaborave, ma neka

Ako već dođe do toga, bila bi moja greška

Jer jedva prepoznam i sebe sad kad repam

'Ko želi zapamtiti takvu lošu sliku dečka?

Smiješak stavim i napišem zadnja slova

Zatim Boga molim kada odem da me vrati doma

U obliku sjećanja ili u obliku snova

Neka uzme 10 grama, duša mi ne vrijedi pola

Ak' odem odmah i otiđem kao klinac

Vjeruj nije kako želim, al' to je jedini izlaz

Mama idi u sobu, nađi sva njezina pisma

Zatim ih baci uz ruže, želim bit zakopan s njima

Hvala svima i stvarno vas volim jako

Pa zato ja molim stalno da vas razdvojim s tamom

Gase aparate, al' ja se borim svom snagom

Možda mi je stalo, možda ostanem još malo

Hmmm, ne znam da l' imam volje

Al' 'ko će me zapamtiti ako sad odem?

Hmmm, i da l' ću ja falit' kome?

Bilo bi čudno jer nisam ni bio čovjek

Hmmm, ne znam da l' imam volje

Al' 'ko će me zapamtiti ako sad odem?

Čuješ me sad al' sjeti me se opet

Jan Miklaužić, 23.1.

'88

— «Reci ti meni, a di, di si ti doma?

Di si ti doma?»

— «U Ivancu.»

— «U Ivancu?

A kako se ti zoveš?»

— - «Još, reci glasno, ne čujem te.»

— «Kristijan «- «Sram te bilo» — «Zašto to govoriš?

Ajde kuš.»

Я йду, думаю, треба

Але готовий, хоча я знаю, що це буде непроста країна

Кожна зірка втрачає свій блиск, але я не з тих

Я не маю блиску і не буду мати його назавжди

Ледве дихаю, чую крок, налітає тінь

Я кричу «Шкода, не зараз».

тому що я знову відчуваю

Майже нічого не залишаю, все вітер заніс

Якщо я зараз піду такий молодий, залишиться тільки пісня

Все, що я є, я дарую кожному

Маленька душа стільки рим щедро ділиться

З емоціями, вплетеними в них, «Не питай».

Ти знаєш мене, це єдине, що я приховую

Я записую сльози, з великим болем і гнівом

Це не можна стерти, я це давно знаю

Ось чому я повинен зупинитися, а потім піти в нескінченність

Я перестав заповнювати свій щоденник там, в Андрія

Я знімаю вітрила, нехай тепер мене веде море

І шкода, що я тону, бо я кращий чоловік

Я знову чую його дзвін і людей, які мене люблять

Вони тримають мене за руки, вони не хочуть, щоб Ян покидав їх

Я засинаю і дуже раптово заплющую очі

Я бачу жіночі сльози, як дощ, тон з туманом

Вимикають електроприлади, а я б'юся щосили

Можливо, мені все одно, можливо, я залишуся ще трохи

Хм, я не знаю, чи є у мене бажання

Але хто мене згадає, якщо я зараз піду?

Хмм, а я за кимось сумуватиму?

Це було б дивно, тому що я навіть не був людиною

Хм, я не знаю, чи є у мене бажання

Але хто мене згадає, якщо я зараз піду?

Ви чуєте мене зараз, але згадайте мене знову

Ян Міклажич, 23.1.

у 88 році

Якби я піду молодим, я б не був першим

Загиблим нема числа, пролилася молода кров

Але мені все одно страшно, навіть якщо я скажу протилежне

Я шукаю способи якось уникнути цих арф смерті

Дивіться, лайно, я страждаю, у мене менше сил

Вся сім’я – це те, що змушує мене рухатися вперед

Ти знаєш мене, я все життя шукав кохання

А коли прийде час летіти, мені потрібен Pampers

Якщо мене колись забудуть, хай буде так

Якщо вже до цього дійде, то це буде моя вина

Тому що я ледве впізнаю себе зараз, коли читаю реп

«Хто хоче запам’ятати таке погане фото хлопця?

Усміхаюся і пишу останні літери

Тоді я прошу Бога, коли піду, щоб повернув мене додому

У вигляді спогадів чи у вигляді мрій

Нехай візьме 10 грамів, моя душа і половини не варта

Якщо я піду зараз і піду, як дитина

Повірте, це не те, чого я хочу, але це єдиний вихід

Мама піди в кімнату, знайди всі її листи

Тоді кинь їх разом з трояндами, я хочу, щоб мене поховали разом з ними

Дякую всім, і я справді дуже вас люблю

Ось чому я постійно прошу відокремити вас від темряви

Вимикають електроприлади, а я б'юся щосили

Можливо, мені все одно, можливо, я залишуся ще трохи

Хм, я не знаю, чи є у мене бажання

Але хто мене згадає, якщо я зараз піду?

Хмм, а я за кимось сумуватиму?

Це було б дивно, тому що я навіть не був людиною

Хм, я не знаю, чи є у мене бажання

Але хто мене згадає, якщо я зараз піду?

Ви чуєте мене зараз, але згадайте мене знову

Ян Міклажич, 23.1.

у 88 році

— «Скажи, що там, де ти вдома?»

Де ти вдома?"

— «В Іванці».

— «В Іванці?

А як тебе звати?"

— - «Все ж таки кажи голосно, я тебе не чую».

— «Християнин» — «Ганьба тобі» — «Чому ти це кажеш?

Давай, спробуй».