La tristecita - Jairo, Ariel Ramírez

Sangre del ceibal que se vuelve flor

Yo no se porque, hoy me hiere mas

Tu señal de amor

Zamba quiero oír, al atardecer

Capullo de luz que quiere ser sol,

Y no puede ser.

Hay tristecita, tristecita igual

Que llovizna azul murmurándole

al cañaveral (bis)

El viento la trae, se la lleva el sol

Sueño en el trigal y sobre el sausal

Lamento de amor

Ya siento llegar, del cerro su voz

Pañuelo a de ser y luego prender,

en el corazón

Hay tristecita, tristecita igual

Que llovizna azul murmurándole

al cañaveral (bis)

Кров сейбала, що стає квіткою

Не знаю чому, сьогодні мені ще більше боляче

твій знак кохання

Замбу я хочу почути, на заході сонця

Кокон світла, що хоче бути сонцем,

І не може бути.

Печаль є, печаль та сама

Той синій дощик, що дзюрчить йому

до Канавералу (біс)

Вітер приносить, сонце забирає

Я мрію в полі пшениці і над ковбасою

плач кохання

Я вже відчуваю твій голос з пагорба

Хустку бути і тоді запалювати,

в серці

Печаль є, печаль та сама

Той синій дощик, що дзюрчить йому

до Канавералу (біс)