Сладкий яд - iZReaL

Хоть и верю Создателю, но это явно работа не Бога.

Здесь дьявол на шпильках, с обезумевшим взглядом.

За окном полыхает хамсин, от нее веет прохладой.

Мать ее «Frozen».

Миссис Колумбия, вдыхаю ее по частицам,

С*ка та блудная, с глазами бездонными, грубая, беспардонная.

Все как мы любим!

А любим ли мы?

Отныне это вовсе не фактор.

Оставь ухажерам все прихоти.

Здесь страсти мертвая хватка.

Да-да.

Я падал в любовь, намеренно,

Где каждый полет, как последний.

Потерянный н*х… Теперь и я.

Я выпил ее.

Этот сладкий яд.

Я падал в любовь, намеренно,

Где каждый полет, как последний.

Потерянный н*х… Теперь и я.

Я выпил ее.

Этот сладкий яд.

Вот входит она, мой взгляд скользит по коленям.

Упруга вся и стройна.

Её создал, минимум, гений.

Эта кожа в тёмных тонах.

Поворот, оголяет мне шею.

Я впиваюсь в неё будто коршун, и ни капельки сил не жалею.

Все дальше, наглея, руками — смелее, ты меня не знала таким.

Играем в игру, я все глубже беру, под твой шёпот в бреду «Аким, Аким».

Это может закончится лишь только тогда, когда мы захотим.

В этом танце тебя я пробую всю.

Где мы падаем, то снова летим.

Я падал в любовь, намеренно,

Где каждый полет, как последний.

Потерянный н*х… Теперь и я.

Я выпил ее.

Этот сладкий яд.

Я падал в любовь, намеренно,

Где каждый полет, как последний.

Потерянный н*х… Теперь и я.

Я выпил ее.

Этот сладкий яд.

Я падал в любовь, намеренно,

Где каждый полет, как последний.

Потерянный н*х… Теперь и я.

Я выпил ее.

Этот сладкий яд.

Хоч і вірю Творцю, але це явно робота не Бога.

Тут диявол на шпильках, з божевільним поглядом.

За вікном палахкотить хамсин, від неї віє прохолодою.

Мати її «Frozen».

Місіс Колумбія, вдихаю її по частинкам,

С*ка та блудна, з очами бездонними, груба, безпардонна.

Усі як ми любимо!

А чи любимо ми?

Відтепер це зовсім не фактор.

Залиш залицяльникам всі забаганки.

Тут пристрасті мертва хватка.

Так Так.

Я падав у любов, навмисне,

Де кожний політ, як останній.

Втрачений їх… Тепер і я.

Я випив її.

Ця солодка отрута.

Я падав у любов, навмисне,

Де кожний політ, як останній.

Втрачений їх… Тепер і я.

Я випив її.

Ця солодка отрута.

Ось входить вона, мій погляд ковзає по колінах.

Пружка вся і струнка.

Її створив, мінімум, геній.

Ця шкіра в темних тонах.

Поворот, оголює мені шию.

Я впиваюся в неї ніби шуліка, і жодної крапельки сил не шкодую.

Все далі, нахабно, руками — сміливіше, ти мене не знала таким.

Граємо в гру, я все глибше беру, під твій шепіт у маренні «Акім, Яким».

Це може закінчитися лише тоді, коли ми захочемо.

У цьому танці тебе я пробую всю.

Де ми падаємо, то знову летимо.

Я падав у любов, навмисне,

Де кожний політ, як останній.

Втрачений їх… Тепер і я.

Я випив її.

Ця солодка отрута.

Я падав у любов, навмисне,

Де кожний політ, як останній.

Втрачений їх… Тепер і я.

Я випив її.

Ця солодка отрута.

Я падав у любов, навмисне,

Де кожний політ, як останній.

Втрачений їх… Тепер і я.

Я випив її.

Ця солодка отрута.