Habeas Corpus - Irrelevant

We blanket ourselves.

In meditation and retrospect, we find

our framework and spirit torn asunder.

Just look, for we’ve produced the best corpse.

Self interested or too weak with remorse?

We often take our hearts and hands to violence.

And stoic faces that don’t reflect a thing.

From memory our hope won’t fly with broken wings.

«You only breathe when you’re ordered to.

Any time now we’ll begin and you won’t feel a thing.

You know we’ve been waiting for this.

So offer up the warmth within

and you won’t feel a thing»

We cut off our heads in condemnation

that lends itself to hateful patterns.

Our spirits torn asunder in every way.

Produce the corpse.

Self interested or too weak with remorse?

We often take our hearts and hands to violence.

And stoic faces that don’t reflect a thing.

From memory our hopes won’t fly on broken angels wings

Hope won’t live to sing again.

«You only breathe when you’re ordered to.

Any time now we’ll begin and you won’t feel a thing.

You know we’ve been waiting for this.

So offer up the warmth within

and you won’t feel a thing»

We blanket ourselves from understanding.

We cut off our heads to see the light

We all live separate ways.

We all live separate ways.

We’re on our hands and knees.

We’re on our hands and knees.

«You only breathe when you’re ordered to.

Any time now we’ll begin and you won’t feel a thing.

You know we’ve been waiting for this.

So offer up the warmth within

and you won’t feel a thing»

They are just bleeding our corpses

but then in time we’ll arise.

Till then

we are just living in torment.

When will the grip on us loosen?

Ми закриваємо себе.

У медитації та ретроспективі ми знаходимо

наші рамки і дух розірвані на частини.

Тільки подивіться, бо ми зробили найкращий труп.

Зацікавлений чи занадто слабкий із докорами сумління?

Ми часто беремося за насильство.

І стоїчні обличчя, які нічого не відображають.

З пам’яті наша надія не полетить зі зламаними крилами.

«Ти дихаєш лише тоді, коли тобі наказують.

Будь-коли ми почнемо, і ви нічого не відчуєте.

Ви знаєте, що ми цього чекали.

Тож запропонуйте тепло всередині

і ви нічого не відчуєте»

Ми відрубаємо собі голови на осуд

що піддається ненависті.

Наші духи розриваються в усьому.

Виготовити труп.

Зацікавлений чи занадто слабкий із докорами сумління?

Ми часто беремося за насильство.

І стоїчні обличчя, які нічого не відображають.

З пам’яті наші надії не летять на зламаних крилах ангелів

Надія не доживе, щоб знову співати.

«Ти дихаєш лише тоді, коли тобі наказують.

Будь-коли ми почнемо, і ви нічого не відчуєте.

Ви знаєте, що ми цього чекали.

Тож запропонуйте тепло всередині

і ви нічого не відчуєте»

Ми закриваємо себе від розуміння.

Ми відрізаємо собі голови, щоб побачити світло

Ми всі живемо окремо.

Ми всі живемо окремо.

Ми на колінах.

Ми на колінах.

«Ти дихаєш лише тоді, коли тобі наказують.

Будь-коли ми почнемо, і ви нічого не відчуєте.

Ви знаєте, що ми цього чекали.

Тож запропонуйте тепло всередині

і ви нічого не відчуєте»

Вони просто кровоточать наші трупи

але з часом ми встанемо.

До тих пір

ми просто живемо в муках.

Коли хват на нас послабиться?