Двое - Ирина Отиева

И вновь дурман цветущей липы,

Птиц то ли вскрики, то ли всхлипы,

Конец июня, царство дня.

И в окнах слишком много света,

И посреди большой планеты

Тебе не миновать меня,

Не отступить, не отступиться.

Я здесь, едва сомкнёшь ресницы,

Проснёшься — снова рядом я,

Проснёшься — снова рядом я.

И снова липа, нависая,

Глядит, как я иду босая

По зыбкой грани бытия

Туда, где все мои заботы,

Все будни, праздники, субботы,

Дни отдыха и суеты.

Удачи все, и все печали,

И слёзы днём, и смех ночами —

Всё совместилось в слове «ты»,

Всё совместилось в слове «ты».

И вновь дурман цветущей липы,

Птиц то ли вскрики, то ли всхлипы,

Конец июня, царство дня.

И в окнах слишком много света,

И посреди большой планеты

Тебе не миновать меня,

Тебе не миновать меня.

І знову дурман квітучої липи,

Птахів то ли скрики, то всхліпи,

Кінець червня, царство дня.

І в вікнах занадто багато світла,

І посередині великої планети

Тобі не оминути мене,

Не відступити, не відступитися.

Я тут, ледве зімкнеш вії,

Прокинешся— знову поруч я,

Прокинешся — знову поряд я.

І знову липа, нависаючи,

Дивиться, як я іду боса

По хибній грані буття

Туди, де всі мої турботи,

Усі будні, свята, суботи,

Дні відпочинку та суєти.

Успіху всі, і все суми,

І сльози вдень, і сміх ночами —

Все поєдналося в слові «ти»,

Все поєдналося в слові «ти».

І знову дурман квітучої липи,

Птахів то ли скрики, то всхліпи,

Кінець червня, царство дня.

І в вікнах занадто багато світла,

І посередині великої планети

Тобі не оминути мене,

Тобі не оминути мене.