Entangled - Iniquity

I remember sitting in the train

Though it seems ages ago, I figure that

No more than a couple of weeks have elapsed since then

I also remember the thoughts racing in my mind.

I’d read that before going

Into battle, even the most ardent veteran soldier feels the pangs of fear

And I wondered why I only felt a sense of numbness in my stomach and legs

Premonition perhaps?

During training we’d been told by our senior officers always to keep our

Carbines clean of grime.'Cleansed mine for what might have been the fiftieth

time, whilst rolling

Through the French countryside listening to the distant thunder.

By then I didn’t realise that it was the mellow booming of

The Germans'

Heavy artillery, shelling our line.

Or, maybe, ours shelling theirs?

I’d heard that even if you’re dug in, in a shelter, the big howitzers

Could get you

In the train I split a cigarette with a guy from back home.

This was his

Second trip to the front.

He told me how his former company was set to dig

Out a bombed cellar, and how the people they found had been uninjured by

The shrapnel and fire.

They had been crushed by the pressure of the

Detonation — their lungs had been pushed through their mouths.

He also told me

to swap my bayonet for a field shovel at any

Given moment

«When you’re at close quarters, a sharpened field shovel can lob the head

Off a mans shoulders.

And it won’t break or get stuck in the ribs like a

Bayonet.»

That’s what he said.

His name is Liam, or was Liam.

As I’m writing

this, I can hear him

Screaming.

I can just barely make him out in a crater next to the German

Trench.

Horribly entangled in barbwire.

He’s not screaming for his mom or

Anything.

Just screaming.

Maybe his throat has been lacerated.

It sounds

Kind of gurgling.

And he’s lost both his legs… Guess he won’t be screaming

Much longer…

God I wished that I had a grenade or something, so I could end his misery

Right now

Well, even if I had a grenade, I doubt that I would be able to hurl it to

Him.

I’ve been holding most of my entrails back with one hand, since darkness

Fell.

Irony of ironies — the German that opened my stomach knew the trick with

The field shovel, too.

Or maybe he wasn’t German at all.

They have a Hungarian

penal legion

Posted along the line.

Maybe he was one of them?

I crushed his head with my respirator canister.

Never thought of that as a

Weapon, but in the heat of close combat, anything will do… I’ve seen

Soldiers gouge each other’s eyes with bare hands… And I saw a boy, no more

Than fifteen or sixteen, rip a Germans throat out with his teeth

It is madness!

Mere animals clawing at each other

Now in the breaks between the drumfires, I can hear the enemy mustering in

Their trenches.

I can hear the sucking sound of boots being yanked out of

The knee-deep clay, and the dry clanging of a water-cooled MG being

Reloaded.

The next charge can’t be far off, and yet still fear eludes me.

For the

First time in weeks, I’m certain of what’s going to happen

When the sun rises and hardens the clay, I’ll be here no longer.

The same

Numbness I felt in train has returned, and I know my time is at hand

Guess I’ll be screaming no more…

Пам’ятаю, як сидів у поїзді

Хоча це здається багато років тому, я вважаю це

Відтоді минуло не більше ніж пару тижнів

Я також пам’ятаю, як думки кинулися у моїй голові.

Я прочитав це перед тим, як піти

Під час бою навіть найзапекліший солдат-ветеран відчуває муки страху

І я задавався питанням, чому я відчув лише почуття оніміння у мому шлунку та ногах

Можливо передчуття?

Під час навчання наші старші офіцери сказали нам завжди триматися

Карабіни очищені від бруду. 'Очистив шахту для того, що могло бути п'ятдесятим

час під час прокатки

Французькою сільською місцевістю слухати далекий грім.

Тоді я ще не усвідомлював, що це був тихий бум

німці

Важка артилерія обстрілює нашу лінію.

Чи, може, наші обстрілюють своїх?

Я чув, що навіть якщо ти вкопаний, у укритті, великі гаубиці

Могли б отримати вас

У потязі я розкурював сигарету з хлопцем з дому.

Це було його

Друга поїздка на фронт.

Він розповів мені про те, як його колишня компанія збиралася копати

З розбомбованого підвалу, і як люди, яких вони знайшли, не постраждали

Шрапнель і вогонь.

Вони були розчавлені під тиском

Детонація — їм проштовхнули легені через рот.

Він теж сказав мені

щоб поміняти багнет на польову лопату у любому

Даний момент

«Коли ви перебуваєте поблизу, загострена польова лопата може вдарити по голові

Чоловічі плечі.

І він не зламається й не застрягне в ребрах, як

Багнет.»

Це те, що він сказав.

Його звуть Ліам, або був Ліам.

Як я пишу

це, я чую його

Кричать.

Я ледве можу розгледіти його в кратері поруч із німцем

Траншея.

Жахливо заплутаний в колючому дроті.

Він не кричить на свою маму чи

Будь-що.

Просто кричить.

Можливо, його горло було розірвано.

Це звучить

Начебто булькання.

І він втратив обидві ноги… Мабуть, він не буде кричати

Набагато довше…

Боже, я хотів, щоб у мене була граната чи щось таке, щоб я міг покінчити з його нещастям

Прямо зараз

Ну, навіть якби у мене була граната, я сумніваюся, що зміг би її кинути

його.

Я тримав більшість своїх нутрощів однією рукою з темряви

Упав.

Іронія іронії — німець, який розкрив мій шлунок, знав трюк

Польова лопата теж.

А може, він зовсім не був німцем.

У них угорець

штрафний легіон

Опубліковано по лінії.

Можливо, він був одним із них?

Я розтрощив йому голову респіратором.

Ніколи не думав про це як про

Зброя, але в запалі ближнього бою все підійде... Я бачив

Солдати виколюють один одному очі голими руками… І я бачив хлопчика, не більше

Більше п'ятнадцяти-шістнадцяти, вирвати німцям горло зубами

Це божевілля!

Прості тварини чіпляються один за одного

Тепер у перервах між барабанними вогнями я чую, як ворог збирається

Їхні окопи.

Я чую смоктання звитягування чобіт

Глина по коліна і сухе брязкіт охолодженого водою MG

Перезавантажено.

Наступна зарядка не за горами, і все ж страх уникає мене.

Для

Вперше за тиждень я впевнений у тому, що станеться

Коли сонце зійде і затвердить глину, мене більше не буде.

Той самий

Оніміння, яке я відчув у поїзді, повернулося, і я знаю, що мій час наближається

Здається, я більше не буду кричати…