Ермак - Игорь Растеряев

Чтоб о предке моем казаке

Разузнать правдивую версию,

Я пришел к пересохшей реке

В без пятнадцати сорок по Цельсию.

Тут когда-то был наш хуторок

А теперь бугорки да садочки,

А теперь перекрестье дорог,

В горизонт уходящих до точки.

Мои предки тут с детства жили,

Руку ставили рубкой хвороста,

А потом кому надо служили

Вплоть до кризиса среднего возраста,

На привалах варили варево

И в походы ходили с пением.

С ними враг любой разговаривал,

Словно крепкий ремесленник с гением.

Где пройдут - там валяются флаги,

Стон чужих речевых оборотов -

Все как после попойки в общаге

Института дружбы народов.

Я стою у иссохшей реки:

Ни воды, ни лягушек, ни ряски.

Где народ, что рубил в две руки,

Взял Сибирь и дошел до Аляски?!

Где все те, кто в бескрайнем бою

До Китая Россию раздвинули?!

Почему я сегодня стою

Здесь один, без земли и без имени?!

И смотрю на терновый кусток,

На осину, что между садочками?!

То - не тёрн, то - терновый венок,

И осиновый кол с листочками.

Я поставил на Родине крест -

Пусть стоит здесь, как наваждение,

Как финальный аккорд этих мест,

Как пародия возрождения.

Представляю я прошлые века:

Шашка наголо, на щите олень,

Будто я - казак батьки Ермака,

И наступает ночь, наступает день.

Атаман наш песню бодро голосит.

Бородища до пупа висит.

Будто все в дыму, будто все в огне.

Снова на Восток скачет наша рать.

Чтоб среди ковров в шахматной стране

С черным королем в шашки поиграть.

Нам по нраву эти горы и поля,

Значит, здесь казачья земля!

Скалы, бурелом, талая вода.

Прет без всяких карт батька атаман.

Где я запою - там и широта,

Где мой конь пройдет - там меридиан.

Пусть ругают нас с западных столиц -

Нам на них плевать, нас не взять на понт:

У России нет никаких границ -

У России есть только горизонт!

Остаются позади от наших войск

Наши метки - Красноярск, Тобольск.

Завтра на заре снова будет бой,

Будет сталь на сталь налетать звеня,

Но всему назло я вернусь домой

Или со щитом, но скорей с двумя.

Буду вспоминать как я воевал,

Как на край Земли вывел Атаман.

И весь мир смотрел, как у Камчатский скал

Тихи Дон впадал в Тихий океан.

Как ты недобро щуришься, браток.

Отдавай-ка быстро островок!

Вот бы на чуть-чуть в прошлые века:

Шашка наголо, на щите олень.

Вот бы впереди батьку Ермака,

И наступает ночь, наступает день.

Щоб про предка мого козака

Дізнатися правдиву версію,

Я прийшов до пересохлої річки

Без п'ятнадцяти сорок за Цельсієм.

Тут колись був наш хутір

А тепер горбики та садочки,

А тепер перехрестя доріг,

У горизонт, що йдуть до точки.

Мої батьки тут з дитинства жили,

Руку ставили рубкою хмизу,

А потім кому треба служили

Аж до кризи середнього віку,

На привалах варили варево

І в походи ходили зі співом.

З ними ворог будь-який розмовляв,

Неначе міцний ремісник із генієм.

Де пройдуть – там валяються прапори,

Стогін чужих мовних оборотів -

Все як після пиятики в гуртожитку

Інститут дружби народів.

Я стою біля висохлої річки:

Ні води, ні жаб, ні ряски.

Де народ, що рубав у дві руки,

Взяв Сибір і дійшов до Аляски?

Де всі ті, хто у безкрайньому бою

До Китаю Росію розсунули?

Чому я сьогодні стою

Тут один, без землі та без імені?!

І дивлюся на терновий кущ,

На осину, що між садочками?

То - не терн, то - терновий вінок,

І осиновий кілок із листочками.

Я поставив на Батьківщині хрест

Нехай стоїть тут, як наслання,

Як фінальний акорд цих місць,

Як пародія відродження.

Представляю я минулі віки:

Шашка наголо, на щиті олень,

Неначе я - козак батьки Єрмака,

І настає ніч, настає день.

Отаман наш пісню бадьоро голосить.

Бородини до пупа висить.

Наче все в диму, наче все у вогні.

Знову на Схід скаче наша рать.

Щоб серед килимів у шахівниці

Із чорним королем у шашки пограти.

Нам до вподоби ці гори та поля,

Значить, тут козацька земля!

Скелі, бурелом, тала вода.

Прет без жодних карт батька отаман.

Де я запою - там і широта,

Де мій кінь пройде – там меридіан.

Нехай лають нас із західних столиць -

Нам на них начхати, нас не взяти на понт:

Росія не має жодних кордонів -

Росія має тільки горизонт!

Залишаються позаду наших військ

Наші мітки - Красноярськ, Тобольськ.

Завтра на зорі знову буде бій,

Буде сталь на сталь налітати ланок,

Але всьому на зло я повернуся додому

Або зі щитом, але скоріше з двома.

Буду згадувати як я воював,

Як на край Землі вивів Отаман.

І весь світ дивився, як у Камчатських скель

Тихий Дон впадав у Тихий океан.

Як ти недобро жмуришся, братку.

Віддавай швидко острівець!

От би на трішки в минулі століття:

Шашка наголо, на щиті олень.

От би попереду батька Єрмака,

І настає ніч, настає день.