The Womb - Horrendous

The darkness beckons, seductive creature and I awaken from slumber

Enslaved by this addiction under winter’s darkest moon

Thrust outside into the cold by an insatiable craving

And I head north into the woods, as I invite the chills:

«Take control, sweet caress»

I want to taste the dark, to feed on its chaos

Across paths drenched in snow, navigating the decrepit labyrinth

Clawed by thorns, I brave the blizzard in search of the archetype

Trees tremble, choked in ice, shadows dance in mournful jubilee

I reach the passing and out of the brush emerges the goat, our gazes meet

And I fill with twisted prophecy, I collapse in sickness

The cold is asphyxiating, the wretched trees whisper eulogies

Between my final breaths, the goat whispered into my ear: «Chaos shall prevail»

Perhaps I will return someday, born from the womb of winter

In a mockery of the son, the sweetest blasphemy

As the chills traverse my spine, serpentine sensation, the sky is but an

infinite void

The cold is so vast, it permeates all, infinite in power

It cradles me like a child and keeps watch like a shepherd

Stay with me, oh dismal angel, until the darkness comes

Темрява манить, спокуслива істота, і я прокидаюся від сну

Поневолений цією залежністю під найтемнішим місяцем зими

Ненаситна тяга штовхає надворі на холод

І я вирушаю на північ до лісу, закликаючи до холоду:

«Візьми під контроль, мила ласка»

Я хочу скуштувати темряву, харчуватися її хаосом

Доріжки, засипані снігом, рухаючись по застарілому лабіринту

Забитий тернами, я витримую хуртовини в пошуках архетипу

Тремтять дерева, задихаються в льоду, тіні танцюють у скорботний ювілей

Я доходжу до проходу і з кущів виходить коза, наші погляди зустрічаються

І я наповнююся викривленим пророцтвом, я впадаю від недуги

Холод задушливий, нещасні дерева шепочуть хвалебні слова

Між моїми останніми вдихами коза прошепотіла мені на вухо: «Хаос переможе»

Можливо, колись я повернуся, народжений з лона зими

У насмішку сина, найсолодше богохульство

Коли озноб перетинає мій хребет, я відчуваю змієвидність, небо лише

нескінченна порожнеча

Холод настільки великий, він пронизує все, безмежну силу

Воно пригортає мене як дитину й пильнує, як пастух

Залишайся зі мною, о похмурий ангеле, доки не настане темрява