Olen hautausmaa - Hector

Nyt siitä vuosia jo on, kun itkin kuutamoon.

Kuu on miehitetty, itsekin mä muuta oon.

Mä olen karvainen mies, mä olen hautausmaa.

Mä oon siipirikko, kuljen taaksepäin.

Mä olen menevä mies, mä olen historiaa.

Mä oon siipirikko laput silmilläin.

Mä olen kasvoton mies, mä pelkään paljastajaa.

Se kuusikymmenluvun alku oli rautainen,

Vaikka tyttö oli rinnoiltansa lautainen.

Niin siitä sanottiin, Elvistä janottiin,

Ja niin limbon suuren ali kuljettiin.

Mun sormi ihoa sai ja vähän isommat nai.

Ja niin aivot maailmalta suljettiin,

Ja sitten minäkin sain, nyt koko maailmaa nain.

Nyt aika pysähtynyt on, ja katson kuutamoon.

Kaikki seisoo, nyt mä miehen kylkiluuta oon.

Mä olen loputon yö, mä olen kirjallisuus.

Mä oon Jeesus-lapsi ilman Mariaa.

Mä olen aikojen työ, mä olen Raamattu uus.

Laulan yöhön kuutta uutta aariaa.

En pelkää historiaa, mä olen hautausmaa.

Минули роки, як я плакала до місячного світла.

Місяць зайнятий, я змінююсь.

Я волохатий чоловік, я кладовище.

Я крилець, я йду задом.

Я – людина, яка йде, я – історія.

У мене крилаті плями з очима.

Я безлика людина, я боюся відвертого.

Початок шістдесятих був залізним,

Хоча у дівчини була табличка на грудях.

Так було сказано, що Елвіс відчув спрагу,

І так велике під Лімбо понесли.

Мій палець отримав шкіру і трахкав трохи більше.

І так мізки світу були вимкнені,

А потім я це отримав, тепер я побачив увесь світ.

Тепер пора зупинитися, а я дивлюся на місячне сяйво.

Все стоїть, тепер у мене чоловіче ребро.

Я — ніч нескінченна, я — література.

Я дитина Ісуса без Марії.

Я – діло віків, я – нова Біблія.

Я співаю шість нових арій у ніч.

Я не боюся історії, я кладовище.