Как жаль - Гуляй Поле

Хрустальный абажур над серебром бокала,

Печальные глаза на том конце стола…

Случайное кафе вечернего вокзала,

И через полчаса мой поезд в никуда…

Таинственно звучит адажио Шопена —

Усталый пианист терзает свой рояль.

Подвиньте свой бокал, в шампан бушует пена,

Вы снились мне вчера, я сразу Вас узнал…

Туманный грустный взгляд — забылись Вы, наверное.

Не слышите рояль и как шумит вокзал.

Блестит бриллиант слезы, как больно и как скверно,

Что десять лет назад я Вас не повстречал.

Что-ж, время истекло, прочь ушли минуты.

Прощаться нелегко, ведь был так сладок плен!

Как жаль, что Вас с собой забрать нельзя, простите!

Пусть дальше без меня ласкает Вас Шопен…

Кришталевий абажур над сріблом келиха,

Сумні очі на тому кінці столу.

Випадкове кафе вечірнього вокзалу,

І через півгодини мій поїзд у нікуди...

Таємничо звучить адажіо Шопена

Втомлений піаніст мучить свій рояль.

Посуньте свій келих, у шампан вирує піна,

Ви снилися мені вчора, я відразу Вас дізнався…

Туманний сумний погляд — забулися Ви, мабуть.

Не чуєте рояль і як шумить вокзал.

Блищить діамант сльози, як боляче і як погано,

Що десять років тому я Вас не зустрів.

Що ж, час минув, геть пішли хвилини.

Прощатися нелегко, адже був такий солодкий полон!

Як шкода, що Вас із собою забрати не можна, вибачте!

Нехай далі без мене пестить Вас Шопен.