The Ploughboy's Dream - Gryphon

I am a ploughboy stout and strong as ever drove a team

And three years since as I lay a-bed I had a dreadful dream

I dreamt I drove my master’s team three horses travelled far

Before a stiff and armoured plough as all my masters are

I found the ground was baked so hard 'twas more like bricks than clay

I could not cut my furrow through nor would my beasts obey

The more I whipped and slashed and swore the less my horses tried

Dobbin lay down and Belle and Star ignored my threats and cries

Till low above me appeared a youth he seemed to hang in air

And all around a dazzling light which made my eyes to stare

«Give over cruel wretch» he cried «do not thy beasts abuse

Think if the ground was not so hard they would their work refuse»

Besides I heard thee curse and swear as if dumb beasts could know

Just what your oaths and cursing meant it’s better far than gold

That you should know that there is one who knows thy sins full well

And what shall be thy after doom another shall thee tell"

No more he said but light as air he vanished from my sight

And with him went the sun’s bright beams 'twas all as dark as night

The thunder roared from underground the earth it seemed to gape

Blue flames broke forth and in those flames appeared an awful shape

«I soon shall call thee mine» he cried with a voice so clear and deep

And quivering like an Aspen leaf I woke out of my sleep

So ponder well you ploughboys all this dream that I have told

And if the work goes hard with you its worth your wage in gold

Я – працездатний, міцний, сильний, як ніколи, керував командою

І через три роки відтоді, як я лежав у ліжку, бачив жахливий сон

Мені снилося, що я гнав упрягу свого господаря, троє коней мандрували далеко

Перед жорстким і броньованим плугом, як усі мої майстри

Я виявив, що земля була настільки тверда, що вона більше схожа на цеглу, ніж на глину

Я не міг прорізати свою борозну, і мої звірі не підкорялися

Чим більше я бив, різав і лаявся, тим менше намагалися мої коні

Доббін ліг, а Белль і Стар проігнорували мої погрози та крики

Поки низько наді мною не з’являвся юнак, він, здавалося, завис у повітрі

А навколо сліпуче світло, яке змусило мої очі дивитися

«Віддай жорстокого нещасного», — закричав він, «Не ображай звірів своїх

Подумайте, якби земля була не такою твердою, вони б відмовилися від своєї роботи»

Крім того, я чув, як ти проклинаєш і лаєшся так, ніби німі звірі можуть знати

Тільки те, що означали твої клятви та прокляття, це краще, ніж золото

Щоб ви знали, що є то, хто добре знає твої гріхи

І що буде твоєю після загибелі, тобі скаже інший"

Він більше нічого не сказав, але легкий, як повітря, зник з моїх очей

А разом із ним пішли яскраві промені сонця, все було темно, як ніч

Грім гуркотів із-під землі, здавалося, зяє

Синє полум’я спалахнуло, і в цьому полум’ї з’явилася жахлива форма

«Я скоро буду називати тебе своїм», — вигукнув він таким ясним і глибоким голосом

І тремтячи, як осиковий лист, я прокинувся зі сну

Тож подумайте добре ви, орачі, над усім цим сном, який я розповіла

І якщо робота йде важко з вами, вона коштує вашої золото