Вечерняя сказка - Георгий Менглет

Я целый день бродил в лесу.

Смотрю — уж вечер на носу,

На небе солнца больше нет,

Остался только красный след.

Примолкли ели.

Дуб уснул.

Во мгле орешник потонул.

Затихла сонная сосна.

И наступила тишина:

И клёст молчит, и дрозд молчит,

И дятел больше не стучит.

Вдруг слышу — ухнула сова,

Да так, что вздрогнула листва:

— Уху!

Уходит время зря,

Потухла на небе заря.

Давай утащим крикуна,

Пока не вылезла луна.-

Другая буркнула в ответ:

— Я не доела свой обед.-

И снова первая: — Уху!

Ты вечно мелешь чепуху!

Мы не успеем долететь:

Ведь могут двери запереть.

Бросай обед, летим сейчас,

Возьмём его, и кончен сказ.-

Раздвинул ветки я плечом

И крикнул: — Совы, вы о чём?

—

Почистив клюв, одна из них

Мне отвечала за двоих:

— На свете странный мальчик есть.

Он сам умеет кашу есть,

Линкор умеет рисовать

И злых собак дрессировать.

Но только скажут: «Спать пора»,

Он рёв заводит до утра:

«Не гасите

Огня,

Не просите

Меня,

Всё равно

Не усну,

Всю постель

Переверну,

Не желаю,

Не могу,

Лучше к совам

Убегу…»

Мы рассудили: так и так,

Раз этот маленький чудак

Ночами не желает спать,

Ему совёнком надо стать.

В дупло мальчишку принесём,

Пять страшных слов произнесём,

Дадим волшебную траву

И превратим его в сову.

Тут совы с места поднялись

И в тьму ночную унеслись.

Я знал, куда они летят,

Кого заколдовать хотят!

Ведь это Женька, мой сосед,

Ему пять с половиной лет,

А он все ночи напролёт

Кричит, буянит и ревёт:

«Не гасите

Огня,

Не просите

Меня,

Всё равно

Не усну,

Всю постель

Переверну,

Не желаю,

Не могу,

Лучше к совам

Убегу…»

Как этих сов опередить?

Как Женьку мне предупредить?

Никто не сможет мне помочь:

Совсем темно, настала ночь.

Тумана дымка поднялась,

На небе звёздочка зажглась…

Я дятла кинулся будить:

— Послушай, дятел, как мне быть?

Мой лучший друг попал в беду,

А я дороги не найду… —

Подумал дятел, помолчал

И головою покачал:

— Никак ума не приложу,

Слетаю мышку разбужу.-

Сейчас же прибежала мышь

И пропищала: — Что грустишь?

Ведь мой знакомый старый крот

Прорыл прямой подземный ход.

Ты можешь прямиком идти,

И не собьешься ты с пути.-

И, несмотря на темноту,

Бегом помчался я к кроту.

Но здесь опять ждала беда:

Ход шириною был с крота!

Ну как в дорогу я пущусь,

Когда я в нём не умещусь?

Придётся поверху брести.

Да как во тьме тропу найти?

Тут не помогут мне очки…

Но дятел крикнул: — Светлячки!

—

И прилетели светлячки,

Такие добрые жучки,

И сразу отступила мгла,

И я помчался как стрела,

Как скороход,

Как вертолёт,

Как реактивный самолёт!

Вот я и дома.

Раньше сов!

Обычный Женькин слышу рёв:

«Не гасите

Огня,

Не просите

Меня,

Всё равно

Не усну,

Всю постель

Переверну,

Не желаю,

Не могу,

Лучше к совам

Убегу…»

Я крикнул: — Женька, брат, беда!

Ведь две совы летят сюда!

Вот заварил ты кутерьму!

—

И всё я рассказал ему.

И Женька сразу замолчал,

Как будто в жизни не кричал.

И больше он по вечерам

Не поднимает тарарам.

Как только с4кажут: «Спать пора»,

Он засыпает до утра.

А совы по ночам не спят:

Капризных стерегут ребят.

Я цілий день тинявся в лісі.

Дивлюся - вже вечір на носі,

На небі сонця більше нема,

Залишився лише червоний слід.

Примовкли їли.

Дуб заснув.

У темряві ліщина потонула.

Вщухла сонна сосна.

І настала тиша:

І клест мовчить, і дрозд мовчить,

І дятел більше не стукає.

Раптом чую — ухнула сова,

Та так, що здригнулося листя:

- Юшку!

Іде час дарма,

Згасла на небі зоря.

Давай потягнемо крикуна,

Поки не виліз місяць.

Інша буркнула у відповідь:

- Я не доїла свій обід.

І знову перша: — Юшку!

Ти вічно мелеш нісенітницю!

Ми не встигнемо долетіти:

Адже двері можуть замкнути.

Кидай обід, зараз летимо,

Візьмемо його, і закінчено оповідь.

Розсунув гілки я плечем

І крикнув: — Сови, ви що?

-

Почистивши дзьоб, одна з них

Мені відповідала за двох:

— У світі дивний хлопчик є.

Він сам уміє кашу їсти,

Лінкор уміє малювати

І злих собак дресирувати.

Але тільки скажуть: «Спати час»,

Він рев заводить до ранку:

«Не гасіть

Вогню,

Не просіть

Мене,

Все одно

Не засну,

Весь ліжко

Переверну,

Не бажаю,

Не можу,

Краще до сов

Втечу ... »

Ми розсудили: так і так,

Раз цей маленький дивак

Вночі не бажає спати,

Йому совонком треба стати.

У дупло хлопчика принесемо,

П'ять страшних слів скажемо,

Дамо чарівну траву

І перетворимо його на сову.

Тут сови з місця піднялися

І в темряву нічну помчали.

Я знав, куди вони летять,

Кого хочуть зачарувати!

Адже це Женька, мій сусід,

Йому п'ять із половиною років,

А він всі ночі безперервно

Кричить, буянить і реве:

«Не гасіть

Вогню,

Не просіть

Мене,

Все одно

Не засну,

Весь ліжко

Переверну,

Не бажаю,

Не можу,

Краще до сов

Втечу ... »

Як цих сов випередити?

Як мені попередити Женьку?

Ніхто не зможе мені допомогти:

Зовсім темно, настала ніч.

Туману серпанок піднявся,

На небі зірочка засвітилася.

Я дятла кинувся будити:

— Слухай, дяче, як мені бути?

Мій найкращий друг потрапив у біду,

А я дороги не знайду…

Подумав дятел, помовчав

І головою похитав:

— Ніяк не збагну,

Злітаю мишку розбуджу.

Зараз же прибігла миша

І пропищала: — Що сумуєш?

Адже мій знайомий старий кріт

Прорив прямий підземний хід.

Ти можеш прямо йти,

І не зіб'єшся ти з дороги.

І, незважаючи на темряву,

Бігом помчав я до крота.

Але тут знову чекала біда:

Хід шириною був із крота!

Ну як у дорогу я приходжу,

Коли я в ньому не вміщусь?

Прийде поверх брести.

Та як у темряві стежку знайти?

Тут не допоможуть мені окуляри.

Але дятел крикнув: — Світлячки!

-

І прилетіли світлячки,

Такі добрі жучки,

І відразу відступила імла,

І я помчав як стріла,

Як скорохід,

Як вертоліт,

Як реактивний літак!

Ось я й удома.

Раніше сов!

Звичайний Женькін чую рев:

«Не гасіть

Вогню,

Не просіть

Мене,

Все одно

Не засну,

Весь ліжко

Переверну,

Не бажаю,

Не можу,

Краще до сов

Втечу ... »

Я крикнув: — Женько, брате, біда!

Адже дві сови летять сюди!

Ось заварив ти гармидер!

-

І все я розповів йому.

І Женька одразу замовк,

Ніби у житті не кричав.

І більше він вечорами

Чи не піднімає тарарам.

Як тільки скажуть: «Спати час»,

Він засинає до ранку.

А сови ночами не сплять:

Капризних стережуть хлопців.