Моя вселенная - Гек

Простым карандашом на белом листе бумаги

Рисую самого себя смешным и странным.

В глазах не меркнущий огонь, блеск отваги,

Немного грусти и ещё капельку желания

Всё изменить.

Ну что же, на меня похоже.

Вот лишь добавлю колючей бороды на рожу,

Колечко в ухо, ветровку, джинсы, кеды,

А также кепку и рядом подпишу — Гек.

В одной руке он держит микрофон крепко,

В другой — тетрадь, где рифмы начинают оживать.

Я нарисую, как слова уходят длинной лентой

Под купол неба, небесным существам надоедать.

Светило ясное лучами пробивает тучи,

Я затушую им бока и заточу получше

Короткий грифель, продолжив изливать бумаге

Больную душу, рисуя силуэт воздушный.

Детали чёткие, взгляд приятный, нежный,

Моя любимая ребёнка на руках держит.

Ладошки мелкие он тянет ко мне навстречу.

Я написал: «Я буду вас любить вечно».

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Простым карандашом на изрисованном листе бумаги

Рисую бога, он держит на плечах планету.

На ней скелеты поднимают боевые флаги,

Земля пылает, я взял и зачеркнул всё это,

Изобразив закат на Средиземном море,

Прыжок дельфина, который со стихией спорит,

Пустынный пляж, мальчишку, песочный замок.

И подписал: «Мы строим этот мир сами».

Пустые лица вывожу среди безликих зданий,

В руках условные гроши, в глазах блестят слёзы.

А на железной крыше голубей гоняет

Седой старик, философ неземной прозы.

Рисую сердце, потемневшее от острой боли,

Ножом предательским разрезанное на две части.

Но я от имени любви скорей достал ластик

И молча стёр ужасное людское горе.

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Простым карандашом изображаю на листе бумаги

Своих друзей, улыбками их украшаю.

Собрал всех вместе за столом, нарисовал бокалы

И подписал: «За тех ребят, которых нет с нами».

И тут сломался карандаш, по ходу, враг не дремлет,

По ходу, ждёт, что откажусь я от своих стремлений,

Что разорву или сожгу своей руки творения,

Но я не в силах удержать потоки вдохновения.

Оскал собачий на взъерошенной лохматой морде

Намалевал, добавив этой твари крылья.

Потом подумал: «А зачем?

И так боятся, свиньи».

И крылья стёр, оставив только злость псине.

Хотел ещё порисовать, но тут жена спросила:

«Ты будешь кушать?"и я вдруг ощутил, как будто

Слона бы съел.

Я встал и пошёл на кухню

Скорее есть, пока всё не остыло.

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Бумага всё стерпит: и боль, и радость,

Предательство и измену.

Но я хочу, чтоб на ней осталось

Только добро, добро моей вселенной.

Простим олівцем на білому аркуші паперу

Малюю самого себе смішним і дивним.

У очах не мерехтливий вогонь, блиск відваги,

Трохи смутку і ще крапельку бажання

Все змінити.

Ну що, на мене схоже.

Ось тільки додам колючої бороди на рожу,

Кільце у вухо, вітровку, джинси, кеди,

А також кепку і поруч підпишу — Гек.

В одній руці він тримає мікрофон міцно,

В іншому — зошит, де рими починають оживати.

Я намалюю, як слова йдуть довгою стрічкою

Під купол неба, небесним істотам набридати.

Світило ясне променями пробиває хмари,

Я затушую їм боки і заточу краще

Короткий грифель, продовживши виливати папері

Хвора душа малювання повітряний силует.

Деталі чіткі, погляд приємний, ніжний,

Моя улюблена дитина на руках тримає.

Долоньки дрібні він тягне до мене назустріч.

Я написав: «Я буду вас любити вічно».

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.

Простим олівцем на змальованому аркуші паперу

Малюю бога, він тримає на плечах планету.

На ній скелети піднімають бойові прапори,

Земля палає, я взяв і закреслив все це,

Зобразивши захід сонця на Середньому морі,

Стрибок дельфіна, який зі стихією сперечається,

Пустельний пляж, хлопчик, пісочний замок.

І підписав: «Ми будуємо цей світ самі».

Порожні особи виводжу серед безликих будівель,

У руках умовні гроші, в очах блищать сльози.

А на залізному даху голубів ганяє

Сивий старий, філософ неземної прози.

Малюю серце, що потемніло від гострого болю,

Ножем зрадницьким розрізане на дві частини.

Але від імені кохання скоріше дістав ластик

І мовчки стер жахливе людське горе.

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.

Простим олівцем зображаю на листі паперу

Своїх друзів, усмішками їх прикрашаю.

Зібрав усіх разом за столом, намалював келихи

І підписав: «За тих хлопців, яких немає з нами».

І тут зламався олівець, по ходу, ворог не дрімає,

По ходу, чекає, що відмовлюся я від своїх прагнень,

Що розірву чи спалю своєї руки творіння,

Але я не в силах утримати потоки натхнення.

Оскал собачий на скуйовдженій кудлатій морді

Намалював, додавши цієї тварюки крила.

Потім подумав: «А навіщо?

І так бояться, свині».

І крила стер, залишивши тільки злість псині.

Хотів ще помалювати, але тут дружина запитала:

«Ти будеш їсти?» і я раптом відчув, начебто

Слона би з'їв.

Я встав і пішов на кухню

Швидше є, поки все не охололо.

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.

Папір все стерпить: і біль, і радість,

Зрада та зраду.

Але я хочу, щоб на ній залишилося

Тільки добро, добро мого всесвіту.