Погадай Мне - Гарри Топор

В портовом городе настали будни

В матросском баре допивал вино усталый путник

Седой бармэн менял бутылки, скромно взгляд потупив —

Гость вселял холодный ужас, так что дрожали руки

Ходили слухи — ему по ночам пожар снится

Тот, что у родных надолго в траур заковал лица

Слухи, что касание его перста, как спица

Говорят, от его взгляда могут умирать птицы

Он не пытался сдаться, он не был таким!

Засаленный мундир скрывал все: раны, шрамы, синяки

Если б с гирей был на дне реки — он тут же взмыл бы вверх

Быстрее, чем дельфин, акула, щука или синий кит

Он на вокзалах провожал солдат в последний путь

Он знал — кому кресты в сырой земле, кому кресты на грудь

Ведь так и будет!

Мрут, как мухи люди.

Свой находят край, —

В этом немного тайн, ведь путник точно не Христова длань

Попасть он обреченный в рай.

И в баре сильно ему надо выпить

Что б позабыть и Фукусиму, Спитак* и Припять;

Все эпидемии с Эболой или птичьим гриппом;

Всех молодых, что поросли гранитом

Припев:

Погадай, мне погадай, когда мой час;

Когда смогу вздохнуть я полной грудью в последний раз?

Когда смогу я свою силу обращать в гнев?

Погадай мне, погадай мне!

Погадай, мне погадай, когда мой час;

Когда смогу вздохнуть я полной грудью в последний раз?

Когда смогу я свою силу обращать в гнев?

Погадай мне, погадай мне!

«Я так хотел бы быть таким, как ты!», — сказал бармен:

«Я всех обидчиков занес бы тут же кровью на листы;

И оставлял бы за собой только лишь тлен и сизый дым

Я проклинаю жизнь и всей душою ненавижу мир!

Испепелял бы города, в них сеял хаос мигом

Всех, кого б не забрала война — отправил в царство игол

Смерти лик с застывшем криком по моей прихоти

Разбитые войска мне бы сулили только власть и прибыль!"

Небо черно, как Гиннесс.

Я бы создал смертоносный вирус

Чтобы устроить суд — и я с пути не сдвинусь

Города под слоем глины, с пеплом, разносимым ветром —

Смерть закрасит кожу этих тварей темно-синим цветом

Допив бокал одним глотком, гость поднял глаза:

«Ты глупец, ты лишь себя можешь наказать!

Когда родных казнит касание и даже беглый взгляд —

Сначала мать, потом — сестра и брат;

потом уж и всех подряд!»

И раем покажется ад, с небес кровавый град

Я этого проклятья раб — и был бы я умереть я рад;

И страшный мой талант будет опять мою душу терзать

Я в зеркале смотрю себе в глаза и жду конца

Припев:

Погадай, мне погадай, когда мой час;

Когда смогу вздохнуть я полной грудью в последний раз?

Когда смогу я свою силу обращать в гнев?

Погадай мне, погадай мне!

Погадай, мне погадай, когда мой час;

Когда смогу вздохнуть я полной грудью в последний раз?

Когда смогу я свою силу обращать в гнев?

Погадай мне, погадай мне!

У портовому місті настали будні

У матроському барі допивав вино втомлений мандрівник

Сивий бармен міняв пляшки, скромно опустивши очі—

Гість вселяв холодний жах, так що тремтіли руки

Ходили чутки — йому по ночам пожежа сниться

Той, що у рідних надовго в траур закував обличчя

Чутки, що торкання його пальця, як спиця

Кажуть, від його погляду можуть помирати птахи

Він не намагався здатися, він не був таким!

Засалений мундир приховував усе: рани, шрами, синці

Якщо б з гірою був на дні річки - він тут же змило б вгору

Швидше, ніж дельфін, акула, щука чи синій кит

Він на вокзалах проводжав солдатів в останній шлях

Він знав—кому хрести в сирій землі, кому хрести на грудях

Адже так і буде!

Мруть, як мухи люди.

Свій знаходять край,—

У цьому трохи таємниць, адже мандрівник точно не Христова длань

Потрапити він приречений в рай.

І в барі сильно йому треба випити

Що б забути і Фукусіму, Спітак* і Прип'ять;

Усі епідемії з Еболою або пташиним грипом;

Усіх молодих, що поросли гранітом

Приспів:

Погадай, мені погадай, коли моя година;

Коли зможу зітхнути я на повні груди в останній раз?

Коли зможу я свою силу звертати в гнів?

Погадай мені, погадай мені!

Погадай, мені погадай, коли моя година;

Коли зможу зітхнути я на повні груди в останній раз?

Коли зможу я свою силу звертати в гнів?

Погадай мені, погадай мені!

«Я так хотів би бути таким, як ти!», сказав бармен:

«Я всіх кривдників заніс би тут кров'ю на листи;

І залишав би за собою тільки тлін і сизий дим

Я проклинаю життя і всією душею ненавиджу світ!

Іспепелял би міста, в них сіяв хаос миттю

Всіх, кого б не забрала війна, відправив в царство голок

Смерти лик із застиглим криком на мою забаганку

Розбиті війська мені були обіцяли тільки влада і прибуток!

Небо чорне, як Гіннес.

Я б створив смертоносний вірус

Щоб влаштувати суд і я з шляху не зрушу

Міста під шаром глини, з попелом, що розноситься вітром —

Смерть зафарбує шкіру цих тварин темно-синім кольором.

Допивши келих одним ковтком, гість підняв очі:

«Ти дурень, ти лиш себе можеш покарати!

Коли рідних стратить дотик і навіть побіжний погляд

Спочатку мати, потім — сестра і брат;

потім вже і всіх підряд!»

І раєм здасться пекло, з небес кривавий град

Я цього прокляття раб — і був би я померти я рад;

І страшний мій талант знову мою душу мучить

Я в дзеркалі дивлюся собі в очі і чекаю кінця

Приспів:

Погадай, мені погадай, коли моя година;

Коли зможу зітхнути я на повні груди в останній раз?

Коли зможу я свою силу звертати в гнів?

Погадай мені, погадай мені!

Погадай, мені погадай, коли моя година;

Коли зможу зітхнути я на повні груди в останній раз?

Коли зможу я свою силу звертати в гнів?

Погадай мені, погадай мені!