Winter's Mourning - Gandalf's Fist

There was ice on the breeze on the morning she died

There was snow in the trees as the old beggar cried

And he knelt by her grave and he lay by her side

There was ice on the breeze on the morning she died

By the church on the hill, huddles men side by side

While women and children light candles inside

Oh the warmth that they hold fights the chill from their bones

And the beggarman lies wrapped in rags by the road

From the whites of the field springs the wings of a crow

To the heavy grey skies as the mourning bell tolls

Where the whispering of reeds from a frozen lake grow

Stands the ghost of a maid staring out from the snow

And the beggarman bows as he steps by her side

Takes the maid by the hand «will thee dance one last time?»

And they waltzed to the bells, through the fog to the night

There sprung flames by the woods as she led him inside

«Did you live long ago, poor sweet lassie of mine?»

«Now your face I not know, from the cold winds of time»

And the flames how they fade and the air turns to stone

Pray a kiss from your lips 'fore you leave me alone

But the ghost did not speak and the ghost did not smile

In first light of the morn' as the frost gripped his eyes

And the distant church bells shook the wind one last time

There she kissed is clay lips on the morning he died

Вранці, коли вона померла, на вітрі був лід

На деревах був сніг, коли старий жебрак плакав

І він впав на коліна біля її могили, і ліг поряд нею

Вранці, коли вона померла, на вітрі був лід

Біля церкви на пагорбі тулиться чоловіки пліч-о-пліч

Поки жінки та діти запалюють всередині свічки

О, тепло, яке вони зберігають, бореться з холодом від їхніх кісток

А жебрак лежить, загорнутий у ганчір’я, біля дороги

З білих полів спливають крила ворона

У важке сіре небо, коли дзвонить жалобний дзвін

Де шепіт очерету із замерзлого озера

Стоїть привид покоївки, яка дивиться зі снігу

А жебрак кланяється, коли стає поруч із нею

Бере покоївку за руку «ти танцюватимеш востаннє?»

І вони вальсували під дзвони, крізь туман до ночі

Біля лісу спалахнуло полум’я, коли вона ввела його всередину

«Ти давно жила, бідна моя мила дівчино?»

«Тепер твого обличчя я не знаю, від холодних вітрів часу»

І полум’я, як воно згасає, і повітря перетворюється на камінь

Помоліться про поцілунок зі своїх уст, перш ніж залишити мене в спокої

Але привид не говорив і привид не посміхався

У першому світлі ранку, коли мороз схопив його очі

І далекі церковні дзвони востаннє потрясли вітер

Там вона поцілувала глиняні губи того ранку, коли він помер