La chanson tendre - Frehel

En souvenir de nos vingt ans

Par ce beau matin deprintemps

J’ai voulu revoir tout là-bas

L’auberge au milieu des lilas

On entendait dans les branches

Les oiseaux chanter dimanche

Et ta chaste robe blanche

Paraissait guider mes pas

Tout avait l’air à sa place

Même ton nom dans la glace

Juste à la place où s’efface

Quoi qu’on fasse

Toute trace.

Et je croyais presqu’entendre

Ta voix tendre murmurer

«Viens plus près»

J'étais ému comme autrefois

Dans cette auberge au fond des bois

J’avais des larmes pleins

Et je trouvais ça merveilleux

Durant toute la journée

Dans la chambre abandonnée

Depuis tant et tant d’années

Je nous suis revus tous deux

Mais rien n'était à sa place;

Je suis resté, tête basse

À me faire dans la glace

Face à face

La grimace…

Enfin j’ai poussé la porte

Que m’importe

N. I. NI

C’est fini

Pourtant quand descendit le soir

Je suis venu tout seul m’asseoir

Sur le banc de bois vermoulu

Où tu ne revins jamais plus

Tu me paraissais plus belle

Plus charmante, plus cruelle

Qu’aucune de toutes celles

Pour qui mon c ur a battu

Tout avait l’air à sa place

Même ton nom sur la glace

Quoi qu’on fasse

Toute trace.

Puis avec un pauvre rire

J’ai cru lire:

«Après tout

On' s’en fout.»

На згадку про наші двадцяті

В цей прекрасний весняний ранок

Я хотів побачити там усе ще раз

Корчма серед бузку

Ми почули у гілках

У неділю співають птахи

І твій цнотливий білий одяг

Здавалося, керував моїми кроками

Все виглядало на місці

Навіть твоє ім'я в льоду

Просто де згасає

Що б ми не робили

Будь-який слід.

І мені майже здалося, що я почув

Шепіт твій ніжний голос

"Підійди ближче"

Я був розчулений, як і раніше

У цій корчмі глибоко в лісі

Я був повний сліз

І я думав, що це чудово

Весь день

У покинутій кімнаті

За стільки років

Я знову побачив нас обох

Але ніщо не було недоречним;

Я залишився, опустивши голову

Щоб мене в лід

Обличчям до обличчя

Гримаса...

Нарешті я відчинив двері

Яке мені діло

НІ НІ

Це кінець

Але коли настав вечір

Я прийшов посидіти сам

На дерев’яній лавці, поїденій черв’яками

Куди ти більше ніколи не повернешся

Ти мені здався красивішим

Чарівніше, жорстокіше

Що жодного з них

За кого б’ється моє серце

Все виглядало на місці

Навіть твоє ім’я на льоду

Що б ми не робили

Будь-який слід.

Потім з убогим сміхом

Мені здалося, що я прочитав:

"Після всього

Ми не дбаємо."