Le Voile Du Silence - Freeman, K-RHYME LE ROI

J'étais chez une copine.

(Arabe)

D’accord, d’accord ça va.

Grandie dans les régions d’Alger situées dans les maquis

Loin des marchands de tapis, exposés le long des rues

Ruées de gens sur le pavé, en se passant le calumet

Près d’une tasse de thé à la menthe, sur un air de hutte

Qui chante sous les tentes, sans arrêt

C'était le plein été sur la blanche ensoleillée

Vêtue de blanc sous un immense palmier, sur le grand port d’Alger

Dans sa main un panier, juste de quoi manger pour le trajet

Assise sur un banc elle n’a que 18 ans quand elle prit son premier bateau

Pour la Méditerranée en direction de Marseille, ville rebelle

Sous un coucher de soleil, où ses parents se sont installés y’a 17 ans

4 enfants, pas un franc, seule valise en main, comme compagne sans rien

Accueillis comme des mesquines, loin des regards mesquins

Pour y travailler, gagner son pain, subvenir à ses besoins, faut bien…

Elle brise le voile du silence pour prendre les voiles à 18 ans

Elle pense à l'évasion, prisonnière d’une tradition millénaire sur terre

Que faire si je revendique des choses pour mes sœurs

C’est que dans leurs cœurs ça va mal

Combien parmi vous ont fait la cavale

Maintenant on pense à vous, c’est dans les annales

Oublier dans le désarroi, elle n’a pas le choix, elle voit comment

Les traditions, les coutumes de ses parents dirigent son intégration

Loin du temple, de la tentation, renfermée dans sa maison

Elle n’a pas de chance, prisonnière sous le voile du silence la sentence

Elle fait partie de celles qui pensent à l'évasion, voyager vers l’horizon

Sa seule passion était collée sur les murs blancs de sa chambre

Quelques posters de mannequins au regard tendre

Sur son regard près du miroir ses larmes sont tombées

Comme des cendres, elle rêvait de se rendre, partir loin là-bas

Loin de son lit froissé, mains liées par sa destinée

Dans son 10 mètres carré près de sa fenêtre, la tête posée sur ses lettres

Elle s’inquiète, rien à mettre sur ses cahiers de maths

Près des petits frères qui font lahryate, les pâtes sont cuites

La faim crie, les frères crient, toute seule dans ce bruit

Le nuit le mal elle subit, elle se couche, il est minuit…

Elle brise le voile du silence pour prendre les voiles à 18 ans

Elle pense à l'évasion, prisonnière d’une tradition millénaire sur terre

Que faire si je revendique des choses pour mes sœurs

C’est que dans leurs cœurs ça va mal

Combien parmi vous ont fait la cavale

Maintenant on pense à vous, c’est dans les annales

Après les cours elle rentre chez elle, pour elle pas de week-end

Renfermée dans sa maison, en pleine méditation

Le moindre retard était la moindre explication, sinon c'était son réveillon

Cloitrée dans sa maison avec ses rêves et ses crayons

En larmes sur son carnet secret ses sentiments de femmes dévoilés

En grandissant sans pouvoir parler, rien demander, elle n’osait pas

Elle haussait pas la voix, pas le choix, pas le droit de choisir

Désobéir il a fallu du temps avant de revenir de là

Où ses crient se broient dans le silence sans rien dire

Elle inventait les fausses sorties, bibliothèques, copie chez la copine

Complice au combiné, cour de rattrapage pour un ciné

Qu’elle signait sur le cahier, tout ça pour profiter de la moindre seconde

D’une vie volée, sans clé, sans blé, qui se répétait dans sa tête

Elle a appris à tout faire en cachette, depuis l’enfance en cachette

Qu'était sa seule devise, sa façon d'être, d’exister autant

Que ces maillons fermés, obligée de se cacher pour une envie d’aimer

Dans une force de liberté, qu'était plus forte que les regrets

Damnés par les coups de ceintures affligées, en suppliant jusqu'à maintenant

Aujourd’hui elle exporte son passé, le temps panse peu à peu les blessures

Fatiguée de lutter, elle décide de s’enfuir…

Elle brise le voile du silence pour prendre les voiles à 18 ans

Elle pense à l'évasion, prisonnière d’une tradition millénaire sur terre

Que faire si je revendique des choses pour mes sœurs

C’est que dans leurs cœurs ça va mal

Combien parmi vous ont fait la cavale

Maintenant on pense à vous, c’est dans les annales

Я був у подруги.

(арабська)

Добре, добре це добре.

Виріс в регіонах Алжиру, розташованих в макві

Далеко від торговців килимами, виставлені вздовж вулиць

Порив людей на тротуарі, проходження труби

Біля чашки м'ятного чаю, на хатинській мелодії

Хто співає під наметами, не зупиняючись

Було літо на сонячному білому

Одягнений у біле під величезною пальмою, у великому порту Алжиру

У його руці кошик, якого вистачить на дорогу

Сидячи на лавці, їй було лише 18, коли вона взяла свій перший човен

До Середземного моря до Марселя, повстанського міста

Під заходом сонця, де оселилися його батьки 17 років тому

4 дитини, ні франка, тільки валіза в руках, як супутник ні з чим

Прийняли як підлі люди, подалі від підлих очей

Щоб там працювати, заробляти на хліб, утримувати себе, треба...

Вона розриває завісу мовчання, щоб відплисти у 18

Вона думає про втечу, в’язниця тисячолітньої традиції на землі

Що, якщо я вимагатиму речі для своїх сестер

Хіба в їхніх серцях все йде не так

Скільки з вас було в бігах

Тепер ми думаємо про вас, це в літописі

Забудь у безладді, у неї немає вибору, вона бачить як

На його інтеграцію спрямовують традиції, звичаї батьків

Далеко від храму, від спокуси, замкнений у своєму домі

Їй не пощастило, у пастці під завісою мовчання вирок

Вона з тих, хто думає про втечу, подорожі до горизонту

Його єдина пристрасть була наклеєна на білі стіни його кімнати

Деякі постери ніжних моделей

На її погляд біля дзеркала її сльози текли

Як попіл, мріяла здатися, піти туди

Далеко від свого зім'ятого ліжка, руки зв'язані його долею

На його 10 квадратних метрах біля вікна, голова спирається на листи

Вона хвилюється, нічого внести в підручники з математики

Біля маленьких братів, які роблять лахряте, варять макарони

Голод кричить, брати кричать, самі в цьому шумі

Вночі зло терпить, вона лягає спати, вже північ...

Вона розриває завісу мовчання, щоб відплисти у 18

Вона думає про втечу, в’язниця тисячолітньої традиції на землі

Що, якщо я вимагатиму речі для своїх сестер

Хіба в їхніх серцях все йде не так

Скільки з вас було в бігах

Тепер ми думаємо про вас, це в літописі

Після уроків вона йде додому, для неї немає вихідних

Закритися в своєму будинку, глибоко в медитації

Найменша затримка була найменшим поясненням, інакше це була його новорічна ніч

Закрита у своєму будинку зі своїми мріями та своїми олівцями

У сльозах на секретному зошиті розкривалися його почуття до жінок

Виростаючи, не вміючи говорити, ні про що питати, вона не наважувалася

Вона не підвищила голос, немає вибору, немає права вибору

Непокорись, щоб повернутися звідти, знадобилося багато часу

Де її крики млять мовчки, нічого не кажучи

Вигадувала фальшиві виходи, бібліотеки, копії у подруги

Пособник об’єднаного, виправного суду для кінематографа

Щоб вона розписувалася в зошиті, все, щоб скористатися кожною секундою

Про вкрадене життя, без ключа, без пшениці, що повторювалося в його голові

Вона навчилася робити все потихеньку, з дитинства потихеньку

Яким був його єдиний девіз, його спосіб буття, існування стільки

Саме ці закриті ланки, змушені ховатися за бажання любити

У силі свободи, що було сильніше за жаль

Проклятий побиттям уражених поясів, благаючи досі

Сьогодні вона експортує своє минуле, час поступово загоює рани

Втомившись від боротьби, вона вирішує втекти...

Вона розриває завісу мовчання, щоб відплисти у 18

Вона думає про втечу, в’язниця тисячолітньої традиції на землі

Що, якщо я вимагатиму речі для своїх сестер

Хіба в їхніх серцях все йде не так

Скільки з вас було в бігах

Тепер ми думаємо про вас, це в літописі