Mediterráneo - Pablo Milanés

Quizás porque mi niñez sigue jugando en tu playa y, escondido tras las cañas,

duerme mi primer amor, llevo tu luz y tu olor por donde quiera que vaya…

Y amontonado en la arena, guardo amor, juegos y penas…

Yo que en la piel tengo el sabor amargo del llanto eterno, que han vertido en

cien pueblos, de Algeciras a Estambul, para que pinten de azul sus largas

noches de invierno…

Y a fuerza de desventuras, tu alma es profunda y oscura…

A tus atardeceres rojos, se acostumbraron mis ojos, como el recodo al camino…

Soy cantor, soy embustero, me gusta el juego y el vino;

tengo alma de marinero.

Y qué le voy a hacer si yo, nací en el Mediterráneo, nací en el Mediterráneo…

Y te acercas y te vas, después de besar mi aldea;

jugando con la marea te vas

pensando en volver, eres como una mujer, perfumadita de brea…

Que se añora y que se quiere…

Que se conoce y se teme… ¡ay!.. Si un día para mi mal, viene a buscarme la

parca;

empujad al mar mi barca con un levante otoñal y dejad que el temporal

desguace mis alas blancas…

Y a mí enterradme sin duelo, entre la playa y el cielo…

En la ladera de un monte, más alto que el horizonte;

quiero tener buena vista…

Mi cuerpo será camino, le daré verde a los pinos y amarillo a la ceniza…

Cerca del mar, porque yo, nací en el Mediterráneo, nací en el Mediterráneo…

Можливо тому, що моє дитинство продовжує грати на твоєму пляжі і, сховавшись за очеретами,

спи моє перше кохання, я несу твоє світло і твій аромат куди б я не йшов...

А на піску, нагромаджений, зберігаю кохання, ігри та печалі...

Я, що маю гіркий смак вічних сліз на своїй шкірі, в яку вони вилилися

сотні міст, від Альхесіраса до Стамбула, щоб розфарбувати їх довго

зимові ночі…

І від пригод твоя душа глибока й темна...

Мої очі звикли до твоїх червоних заходів, як на повороті дороги...

Я співак, я шулер, я люблю азартні ігри та вино;

У мене душа моряка.

І що я буду робити, якщо я народився в Середземному морі, я народився в Середземному морі…

А ти приходиш і йдеш, поцілувавши моє село;

граючи з припливом, яким ви йдете

думаючи про повернення, ти схожа на жінку, напахану смолою...

Чого не вистачає і чого хочеться...

Того знають і бояться... ой!... Якби одного разу, до мого поганого, свого

похмурий жнець;

виштовхніть мій човен в море осіннім підйомником і дозвольте бурі

скинь мої білі крила...

І поховай мене без жалоби, між пляжем і небом...

Збоку гори, вище за горизонт;

Я хочу мати гарний зір...

Моє тіло буде стежкою, я дам соснам зелений, а попелу жовтий...

Біля моря, тому що я народився в Середземному морі, я народився в Середземному морі...