Korpens Saga - Finntroll

Jag sag min här av troll och vätte.

Slappa spjut sa langt ögat mätte.

Tusende kroppar alla döda och svala.

Min arme ur skogen nu lag i dvala.

Da sjöng honan mörk en sang av hat.

Hon lovade bort gravor själar till mat.

At en dyster ande ur springornas rike.

En runa ristades aldrig skadats en like.

Som en blixt i natten av eldens färg.

En kraft som kväljde i kött och märg.

En tunga av illdad och sottig svärta.

Nu hördes et skrik av tusens smärta.

Skogens topp och klippans kant som värn.

Svart som askmoln och skogens tjärn.

Fjädrar nu spreta där skinnet voro.

Till tiders slut de nu ropa sin oro.

Sa miste rivarn sin bror av kamp.

De flög sin väg till världens kant.

Av ett glömt och fasligt trolldoms dad.

Det förkolnade sinnet kände ingen nad.

Nu faller skyars svarta mästare.

Slagsfältets kall och likets kyla.

Än fulla av slagens rus och svekets hat.

De gnaga utan ära pa krigets ruttna mat.

… till Tiders ände.

The Tale Of The Raven

I saw my horde of trolls and wraiths

Bent spears as far as the eye can see

A thousand bodies all dead and cold

My forest army now lies in hibernation

Then she sang a dark tune of hate

She promised gifts, souls for food

To a somber spirit from the kingdom of twilight

A rune etched, one never before seen

Like a lightning bolt in the night with firey color

A force that swells in flesh and marrow

A tongue of ill omen and black stains

Now heard are screams of thousands in pain

Treetops and mountain peaks for leverage

Black as thunderheads and forest bogs

Feathers sprouting where skin once was

Til the end of time they proclaim their worries

So did the shredder lost his brother in war

They flew to the edge of the world

By a forgotten and sinister magic

The charred spirit felt no remorse

Now falls the master of black skies

The call of the battle and the chill of the corpse

Still filled with the heat of battle and burning hate

They feed without honor on the rotting remains of war

…until the end of Time

Я сказав, що моя армія тролів і води.

В’ялі списи, скільки сягало око.

Тисяча тіл, усі мертві та охолоджені.

Моя рука з лісу тепер лежала бездіяльною.

Тоді самка похмуро заспівала пісню ненависті.

Вона пообіцяла за їжу виселити могили.

Той похмурий дух із Царства Тріщин.

Руна була вирізьблена, ніколи не була пошкоджена.

Як спалах у ночі кольору вогню.

Сила, яка захлинулася від плоті та мозку.

Язик вогненної та чадної чорноти.

Тепер почувся крик тисячі болю.

Вершина лісу і край скелі як захист.

Чорні як попіл хмари і лісові ставки.

Пір’я тепер розкидані там, де були шкури.

Наприкінці часу вони тепер висловлюють свої занепокоєння.

Са реварн втратив свого брата в бою.

Вони полетіли на край світу.

Про забуте і жахливе чаклунство.

Обвуглений розум не відчував над.

Тепер чорні чемпіони неба падають.

Холод поля бою і холод трупа.

Все ще сповнений сп’яніння битви та ненависті до зради.

Вони без честі гризли гнилу їжу війни.

... до кінця часу.

Казка про ворона

Я бачив свою орду тролів і привидів

Загнуті списи, наскільки сягає око

Тисяча тіл, усі мертві й холодні

Моя лісова армія зараз лежить у сплячці

Потім вона заспівала темну мелодію ненависті

Обіцяла дари, душі за їжу

До похмурого духу з королівства сутінків

Викарбувана руна, яку ніколи раніше не бачили

Як блискавка в ночі вогненним цвітом

Сила, що бринить у плоті та мозку

Язик поганої прикмети і чорних плям

Зараз чути крики тисяч від болю

Верхівки дерев і гірські вершини для важелів

Чорні, як грози та лісові болота

Пір'я проростає там, де колись була шкіра

До кінця часу вони проголошують свої турботи

Так і шредер втратив брата на війні

Полетіли на край світу

За забутою та зловісною магією

Обгорілий дух не відчував докорів сумління

Тепер падає володар чорного неба

Поклик бою і холод трупа

Все ще сповнений жару битви та палкої ненависті

Вони без честі харчуються гнилими залишками війни

…до кінця часу