По пятам - Fike, Jambazi

Я тебя не буду по пятам искать,

Чтобы днями и ночами сна не знать.

Я тебя не буду как и раньше ждать,

Чтобы вновь понять, что могу потерять.

Я тебя не буду ни о чём просить,

Я тебе не нужен чтобы дальше жить.

Я б наверняка смог тебя забыть,

Но ты всегда готова меня простить.

Полетим к пучине этих дней,

Пламенем пылая сгорая в ней.

Принимать жар тех диких ночей,

И вновь решать кто из нас сильней.

Если вновь смогу тебя обрести,

Знаю то, что не смогу отпустить.

Я опять пойду по краю пропасти,

Как на повести, где горят мосты.

Мы то падаем, то летаем, то горим, то таем,

Скрывая много тайн сами себя и пытаем.

Или любви не питая просто вдвоём обитаем,

Ангелы стрелы метают, в цели попасть не пытаясь.

Или мы любим так, нервы мотая играем.

Я не святой, она не святая и мы это знаем.

Я ей предъявляю то, что она больная,

Она меня обвиняет в том, что я невменяем.

Уходя, намекаю — любовь штука такая,

Если она истекает, то скоро будет другая.

Я тебя не буду по пятам ловить, дорогая,

Потом на ревность толкает, она меня избегает.

Ангелы где-то в облаках и к нам не летают,

Её нет, она далека, я вина лакаю.

Любовь в разлуке велика, а вблизи никакая,

Из-за любого пустяка друг друга теряем.

Но без неё не могу ни дня я,

Она останется со мной, по новой меня обаяет.

Любовь — штука злая, край ада и рая,

Но пока живы люди — любовь не умирает.

Я тебя не буду по пятам искать,

Чтобы днями и ночами сна не знать.

Я тебя не буду как и раньше ждать,

Чтобы вновь понять, что могу потерять.

Я тебя не буду ни о чём просить,

Я тебе не нужен чтобы дальше жить.

Я б наверняка смог тебя забыть,

Но ты всегда готова меня простить.

Полетим к пучине этих дней,

Пламенем пылая сгорая в ней.

Принимать жар тех диких ночей,

И вновь решать кто из нас сильней.

Если вновь смогу тебя обрести,

Знаю то, что не смогу отпустить.

Я опять пойду по краю пропасти,

Как на повести, где горят мосты.

Я тебе не буду шукати,

Щоб днями та ночами сну не знати.

Я тебе не буду як і раніше чекати,

Щоб знов зрозуміти, що можу втратити.

Я тебе не буду ні що просити,

Я не потрібний, щоб далі жити.

Я б напевно зміг тебе забути,

Але ти завжди готова мене пробачити.

Полетимо до безодні цих днів,

Полум'ям запала згоряючи в неї.

Приймати жар тих диких ночей,

І знову вирішувати хто з нас сильніший.

Якщо знову зможу тебе знайти,

Знаю те, що не зможу відпустити.

Я знову піду по краю прірви,

Як на повісті, де горять мости.

Ми то падаємо, то літаємо, то горимо, то таємо,

Приховуючи багато таємниць самі себе і питаємо.

Або любові не пита просто вдвох живемо,

Ангели стріли метають, щоб потрапити не намагаючись.

Або ми любимо так, нерви мотаючи граємо.

Я не святий, вона не свята і ми це знаємо.

Я пред'являю те, що вона хвора,

Вона мене звинувачує в тому, що я нерозумний.

Ідучи, натякаю — любов штука така,

Якщо вона закінчується, то незабаром буде інша.

Я тебе не п'ятами ловитиму, люба,

Потім на ревнощі штовхає, вона мене уникає.

Ангели десь в хмарах і до нас не літають,

Її немає, вона далека, я вина лакаю.

Любов у розлуці велика, а поблизу ніяка,

Через будь-яку дрібницю один одного втрачаємо.

Але без неї не можу ні дня я,

Вона залишиться зі мною, по новій мене чарує.

Любов - штука зла, край пекла і раю,

Але поки живі люди — кохання не помирає.

Я тебе не буду шукати,

Щоб днями та ночами сну не знати.

Я тебе не буду як і раніше чекати,

Щоб знов зрозуміти, що можу втратити.

Я тебе не буду ні що просити,

Я не потрібний, щоб далі жити.

Я б напевно зміг тебе забути,

Але ти завжди готова мене пробачити.

Полетимо до безодні цих днів,

Полум'ям запала згоряючи в неї.

Приймати жар тих диких ночей,

І знову вирішувати хто з нас сильніший.

Якщо знову зможу тебе знайти,

Знаю те, що не зможу відпустити.

Я знову піду по краю прірви,

Як на повісті, де горять мости.