Un Poète Disparu - Fanny

Je me souviens de lui a la rentrée dernière

C'était un jour de pluie dans la cour secondaire

Il portait un manteau comme tous les étudiants

On lui aurait donné à peine plus de vingt ans

Il est entré en classe il est venu s’asseoir

Comme les élèves en face de ce vieux tableau noir

Il disait mes enfants on est là pour comprendre

Que le monde est trop grand on n’peut pas tout apprendre

Pour tous ceux qui l’aimaient pour ceux qui l’ont connu

Il ne sera jamais un poète disparu

Il était un ami bien plus qu’un professeur

Et dans vingt ans d’ici il sera dans nos c urs.

Il disait des mots simples, des mots venus d’ailleurs

Comme le mendiant qui rit vaut bien le riche qui pleure

Il enseignait la vie d’une manière différente

Et cette leçon de vie était presque insolente

Il disait méfiez-vous de ce qui est écrit

Les poèmes les plus fous sont votre poésie

Il voulait que l’on soit heureux et responsables

La vérité n’est pas dans le fond d’un cartable

Ce vent de liberté qui a soufflé un jour

Sur les murs du lycée on s’en souvient toujours.

Пам’ятаю його минулої школи

На подвір’ї середньої школи був дощовий день

Він носив пальто, як і всі студенти

Вважалося, що йому трохи більше двадцяти

Він зайшов до класу, прийшов сісти

Як учні перед старою дошкою

Він сказав, мої діти, ми тут, щоб зрозуміти

Що світ занадто великий, ми не можемо навчитися всьому

Для всіх, хто любив його, для тих, хто його знав

Він ніколи не буде мертвим поетом

Він був більше другом, ніж учителем

І через двадцять років він буде в наших серцях.

Він сказав прості слова, слова з інших місць

Як жебрак, що сміється, вартий багатого, що плаче

Він навчав життя по-іншому

І той життєвий урок був майже нахабним

Він сказав, стережіться того, що написано

Найбожевільніші вірші – це твоя поезія

Він хотів, щоб ми були щасливими та відповідальними

Правда не в ранці

Той вітер свободи, що колись подув

На стінах середньої школи ми завжди пам’ятаємо це.