Woundwort - Fall Of Efrafa

At the crux of our nation,

the cornea dies.

Spills out dissension,

a barrage of cries.

Written in looks and glanced rebellion,

we gather these ugly wounds,

weep words opposition.

Tilled fields bare bitter fruit,

tendrils like needles furrow and root.

Clasped hands dig nails through skin and through wood,

gouge out the terms of our parenthood.

Those who would summon,

to court these assumptions,

to cut out the blemish of the idiot prince.

The godhead resides within the welt of coercion,

defiles the virtue of all our children.

The accent of piety,

the idiot prince.

Pigheaded,

exalted and guilty as sin.

We no longer cower in his necrotic penumbra,

the prophetic repugnance wore out long ago.

the call is heard,

the word is given,

the throng descends upon his eminence.

Attempted offerings,

he weeps in his woe.

The walls of his womb rock to an fro.

We will come knocking,

with baited breath,

the scent of the apostate rife with repent.

With icons dismantled,

the firmament cleansed.

We carve out new effigies and runes in the sand.

Faces of kindred,

faces of kind,

the worship of kinship fuels starving minds.

Where we lay,

we will build.

Though we may falter,

we will build.

The onus of power shifts in its cradle,

the locks on the doors brittle,

unable.

We splinter the timber, stand over the general.

The jabbering magnate,

dethrowned and devoured.

Dismember!

Scour this mantle!

We lingered far too long.

Smelt the chains!

Leave nothing unturned!

We suffered far too long.

У центрі нашої нації,

рогівка відмирає.

Розливає розбрат,

шквал криків.

Написаний виглядом і глянутим бунтом,

ми збираємо ці потворні рани,

плач слова опозиція.

Оброблені поля дали гіркі плоди,

вусики, як голки, борозенки і коріння.

Зчеплені руки копають цвяхи крізь шкіру та дерево,

знищити умови нашого батьківства.

Тих, хто кликав би,

щоб підтвердити ці припущення,

щоб вирізати ваду ідіота-принца.

Божество перебуває в зоні примусу,

опоганює чесноту всіх наших дітей.

Акцент благочестя,

ідіотський принц.

Скороголовий,

піднесений і винний як гріх.

Ми більше не скоримось у його некротичній півтіні,

пророча огида давно зникла.

дзвінок чути,

дано слово,

натовп спускається до його високості.

Спроба пропозицій,

він плаче в своєму горі.

Стіни його лона хитаються вперед.

Ми прийдемо стукати,

із затамованим подихом,

запах відступника сповнений покаяння.

З розібраними іконами,

твердь очищена.

Ми вирізаємо нові зображення та руни на піску.

Обличчя споріднених,

добрі обличчя,

поклоніння спорідненості живить голодні уми.

де ми лежимо,

ми будемо.

Хоча ми можемо захитнутися,

ми будемо.

Тягар влади переміщується в їй колисці,

замки на дверях крихкі,

не в змозі.

Розколюємо ліс, стоїмо над генералом.

Балакучий магнат,

скинуто і зжере.

Розчленувати!

Очищайте цю мантію!

Ми затрималися занадто довго.

Понюхайте ланцюги!

Не залиште нічого незавершеним!

Ми страждали занадто довго.