A Murder Of Memories - Eyedea & Abilities

That’s him in the corner of social oblivion

Encompassed by the sweet sense of freedom

That only borders the aura of deep cerebral gouges

Buried in each beat of the heart he was once proud to home

If only his substance held a higher level of potence

He might be able to drown the portion of his mind

Which is trapped in the infinite hoard

Of his 1972 through '74 tour through the flames of this hell

Sometimes gunfire is brighter than the sunshine

And sometimes a child’s scream influences every dream

Sometimes we fool ourselves into thinking we’ve moved on But no way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

It’s now twenty-five years later, he’s on the brink of forty-three

Still searching for sanity, surveying the floor of his distorted sea

He rememebers high-school friends joking about the war

Never knew what mom was crying for (Never knew what mom was crying for)

The other piece that shines in his mind was a divine first love

Sewn-made, beauty, brown-eyed queen he left behind

He remembers holding her tight, watching the sunset at shore

Never knew what she was crying for (Never knew what she was crying for)

He got the letter in the mail by the middle of his summer

Wouldn’t have had to go if it wasn’t for his newborn brother

He was barely eighteen, murdering people even younger

And he still ducks and covers every time he hears the thunder

He still hears the screams, smells the flesh, tastes the death

Sees the blood, feels the pain, what’s to gain, nothing’s left

But the slug that remains in his right calf

The bullet laughs every time he cries, and it drives him mad

Trying to sleep, but the visions give him a cold sweat

The war’s been over for two decades, but he still hasn’t been home yet

And every day he waits and strains to supress his guilt

And forget the horror and the violence;

the «kill or be killed»

Fists, they always clenched;

teeth, they always grinding

Real life is lost and in a bottle he tries to find it

«It's not fair,"he mumbles through a nightmare

Only in a fight for two years and wound up spending his whole life there

He was face to face with the devil for the welfare of his country

Now he’s straining to live but his conscience won’t let him

It ain’t flashbacks, you have to understand the tragedy, see

He left the war, but the war never left him, see

He left the war, but the war never left him, see

He left the war, but the war never left him, see

He left the war, but the war never left him, see

He left the war…

It’s now twenty-five years later, he’s on the edge of a park bench

He asked God for hope and found his source non-existant

He sits in the shadows, because the sun burns no more

Now he knows what mom was crying for (Now he knows what mom was crying for)

I used to watch old man in the park

The sights slowly drove fright through my heart

Wishing I could help but not knowing where to start

I’d walk away, curse the world, gush some love and curse some more

Now you know who I’ve been crying for (Now you know who I’ve been crying

for)

He threw his medals in the river but they sunk alone

Put shades on his eyes to hide it from the warzone in the sky

He tried to slit his wrists about a month ago

But he’s seen so much death, he’s scared to life of suicide

If there was only some way he could escape this penitentiary

Goals get bigger and figures it’ll chase away his memory

But the dreams only worsen, the scenes almost burst in He recalls how training took away his right to be a person

Put a gun in his hand, left him to die for the land

The plan was the murder of man (The plan was the murder of man)

Politicians have a dispute to decide to send in troops

But the truth is they just don’t understand (They just don’t understand)

Now he’s running out of time, and running out of energy

But 'til the last day he will fight for the murder of his memories

And although he never got rid of his dog-tags

He still wishes they’d have sent his parents an American flag

Sometimes gunfire is brighter than the sunshine

And sometimes a child’s scream influences every dream

Sometimes we fool ourselves into thinking we’ve moved on But no way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen

No way, nohow, do we ever forget what we’ve seen Additional info

From the 12""Pushing Buttons / Architects Theme / A Murder Of Memories"

Ось він у кутку соціального забуття

Охоплений солодким відчуттям свободи

Це лише межує з аурою глибоких мозкових розколів

Похований у кожному ударі серця, він колись пишався домом

Якби тільки його речовина мала вищий рівень потенції

Можливо, він зможе заглушити частину свого розуму

Який застряг у безмежній скарбі

Його турне з 1972 по 1974 роки крізь полум’я цього пекла

Іноді стрілянина яскравіша за сонце

І іноді дитячий крик впливає на будь-яку мрію

Іноді ми обманюємо себе, думаючи, що рухаємося далі, але ні в якому разі, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Зараз двадцять п’ять років потому, він на межі сорока трьох років

Все ще шукає розсудливості, досліджуючи дно свого спотвореного моря

Він пригадує, як однокласники жартували про війну

Ніколи не знав, про що плакала мама (Ніколи не знав, що мама плакала)

Інша частина, яка сяє в його свідомості, — це божественне перше кохання

Зшиту, красуню, карооку королеву він залишив

Він пам’ятає, як міцно тримав її, дивлячись на захід сонця на берегу

Ніколи не знала, про що вона плакала (Ніколи не знала, про що вона плакала)

Він отримав лист поштою в середині літа

Не довелося б піти якби не його новонароджений брат

Йому ледве виповнилося вісімнадцять, він вбивав людей ще молодших

І він досі качається й прикривається щоразу, коли почує грім

Він досі чує крики, чує запах плоті, смакує смерть

Бачити кров, відчуває біль, що можна отримати, нічого не залишається

Але слимак, який залишився в його правій литці

Куля сміється щоразу, коли він плаче, і це зводить його з розуму

Намагається заснути, але від видінь у нього холодний піт

Війна закінчилася вже два десятиліття, але він досі не був вдома

І щодня він чекає й напружується, щоб придушити свою провину

І забудь жах і насильство;

«вбити або бути вбитим»

Кулаки, вони завжди стискалися;

зуби, вони постійно скрегочуть

Справжнє життя втрачене, і в пляшці він намагається знайти його

«Це несправедливо», — бурмоче він крізь кошмар

Лише в боротьбі протягом двох років і закінчив, провів там усе своє життя

Він був віч-на-віч із дияволом заради благополуччя своєї країни

Тепер він намагається жити, але совість не дозволяє

Це не спогади, ви повинні усвідомити трагедію

Він поїхав з війни, але війна ніколи його не покидала

Він поїхав з війни, але війна ніколи його не покидала

Він поїхав з війни, але війна ніколи його не покидала

Він поїхав з війни, але війна ніколи його не покидала

Він пішов з війни…

Зараз двадцять п'ять років потому, він на краю лавочки в парку

Він попросив у Бога надії і виявив, що його джерело не існує

Він сидить в тіні, бо сонце більше не пече

Тепер він знає, про що плакала мама (Тепер він знає, про що плакала мама)

Раніше я спостерігав за старим у парку

Пам’ятки повільно налякали моє серце

Я хотів би допомогти, але не знаю, з чого почати

Я пішов би геть, прокляв світ, вилив трохи любові і прокляв ще трохи

Тепер ти знаєш, за ким я плакав (Тепер ти знаєш, за ким я плакав

для)

Він кинув свої медалі у річку, але вони затонули одні

Нанесіть тіні на очі, щоб приховати їх від зони бойових дій на небі

Він намагався порізати собі зап’ястя близько місяця тому

Але він бачив стільки смертей, що налякався самогубства

Якби він міг утекти з цієї колонії

Цілі стають ширшими, і цифри, що це прогнать його пам’ять

Але сни тільки погіршуються, сцени ледь не спалахнули Він згадує, як навчання відібрало у нього право бути людиною

Вставив йому в руку пістолет, залишив його вмирати за землю

Планом було вбивство людини (Планом було вбивство людини)

У політиків виникає суперечка щодо рішення ввести війська

Але правда в тому, що вони просто не розуміють (Вони просто не розуміють)

Тепер у нього не вистачає часу й енергії

Але до останнього дня він боротиметься за вбивство своїх спогадів

І хоча він ніколи не позбувся своїх жеток

Він все ще хотів, щоб вони надіслали його батькам американський прапор

Іноді стрілянина яскравіша за сонце

І іноді дитячий крик впливає на будь-яку мрію

Іноді ми обманюємо себе, думаючи, що рухаємося далі, але ні в якому разі, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо те, що бачили

Ніяким чином, ми ніколи не забудемо, що ми бачили. Додаткова інформація

З 12" "Натискання кнопок / Тема архітекторів / Вбивство спогадів"