Метро - ЭТО ТьМА

Вы знаете, ехал сегодня в метро.

Ну, как обычно, час пик, народу в вагоне полно.

Заметил, сидит парень лет двадцати пяти.

Работает, наверное, менеджером, ну или где-нибудь в IT.

Слушает музыку — Басту там или Бумбокс.

Сейчас придет домой, залипнет в телек, поиграет в X-box,

Досмотрит серию "Интернов", что на работе не досмотрел,

Проверит контакт, выпьет пивка и ляжет в свою постель.

И он так и не узнает, что бы случилось, если бы тогда в метро

Он не прятал бы взгляд как обычно ни от кого,

А посмотрел бы на девушку с кожаной сумкой в руке,

Она ведь так улыбалась и не кому-нибудь, а тебе.

Но тут в вагон зашел другой молодой человек,

В руках айпад, бесплатный вайфай, 21 век!

Но он не стал в экран залипать, к черту этих “Интернов”,

Потому что в этот раз он хотел улыбнуться первым.

Но она уже слушает музыку — Сплин или Смысловые галлюцинации,

Теперь перед глазами у нее только надпись “Не прислоняться”.

Сейчас, наверное, придет домой, сериал посмотрит, выпьет вина,

Съест шоколадку, забив на фигуру, и ляжет в постель одна.

И она никогда не узнает, что же случится, если в метро сейчас

Она найдет в себе силы улыбнуться еще один раз,

Поднимет глаза и просто скажет ему: “Привет!”,

Но женский голос привычно объявит: “Волгоградский проспект”.

Когда на улице дождь,

Когда на сердце зима,

Когда по лужам идешь,

Когда вставать в 6 утра

Не прячь глаза в телефон,

По сторонам оглянись —

Тут столько новых имен,

Тут настоящая жизнь.

Ви знаєте, їхав сьогодні до метро.

Ну, як завжди, година пік, народу у вагоні повно.

Помітив, що сидить хлопець років двадцяти п'яти.

Працює, напевно, менеджером, ну чи десь у IT.

Слухає музику – Басту там чи Бумбокс.

Зараз прийде додому, залипне в телевізор, пограє в X-box,

Додивиться серію "Інтернів", що на роботі не додивився,

Перевірить контакт, вип'є пивка та ляже у свою постіль.

І він так і не дізнається, що сталося б, якби тоді в метро

Він не ховав би погляд як завжди ні від кого,

А глянув би на дівчину зі шкіряною сумкою в руці,

Адже вона так усміхалася і не комусь, а тобі.

Але тут у вагон зайшов інший хлопець,

В руках айпад, безкоштовний вайфай, 21 століття!

Але він не став в екран залипати, до біса цих "Інтернів",

Тому що цього разу він хотів усміхнутися першим.

Але вона вже слухає музику - Сплін або Сенсові галюцинації,

Тепер перед очима у неї тільки напис "Не тулитися".

Зараз, мабуть, прийде додому, серіал подивиться, вип'є вина,

З'їсть шоколадку, забивши на фігуру, і ляже в ліжко одна.

І вона ніколи не дізнається, що ж станеться, якщо у метро зараз

Вона знайде в собі сили посміхнутися ще раз,

Підніме очі і просто скаже йому: "Привіт!",

Але жіночий голос звично оголосить: "Волгоградський проспект".

Коли на вулиці дощ,

Коли на серці зима

Коли по калюжах йдеш,

Коли вставати о 6 ранку

Не ховай очі у телефон,

По сторонах озирнися.

Тут стільки нових імен,

Тут справжнє життя.