Am heiligen Hain - Erdling

Die Sonne sagt es nicht

Scheint nur stetig ins Gesicht

Glühend heiß ihr grelles Licht

Brennt ins Erdreich ihr Gedicht

Und die Sonne sagt es nicht

Ins zerfror’ne Herz sie sticht

Tief im Herz, da bricht ihr Licht

Reflektiert in jeder Gischt

Das Licht so warm an diesem Ort

Spricht zu dir kein einz’ges Wort

Legt sich ruhig auf Berg und Fjord

Und zum Abend zieht es fort

Wo die Eschen blüh'n

Ein Platz wie für die Ewigkeit

Der Boden noch so unberührt

Am Grenzpunkt zwischen Raum und Zeit

Am heiligen Hain

Vor dem ewigen Schrein

Sind Tod und Leben längst vereint

Wo die Sonne immer scheint

Die Macht die in ihm ruht

Atemzug für Atemzug

Am letzten grünen Platz auf Erden

Dort will ich sterben

Auch der Mondschein sagt es nicht

Leuchtet sanft auf mein Gesicht

Streicht sachte übers Firmament

Durch Wolken wie aus Pergament

Grob der Wind auf meiner Haut

Schwarze Luft sich aufgestaut

Die Atmosphäre menschgemacht

Im Herzen eine Wunde klafft

Wo die Eschen blüh'n

Ein Platz wie für die Ewigkeit

Der Boden noch so unberührt

Am Grenzpunkt zwischen Raum und Zeit

Am heiligen Hain

Am heiligen Hain, vor dem ewigen Schrein

Sind Tod und Leben längst vereint

Wo die Sonne immer scheint

Die Macht die in ihm ruht

Atemzug für Atemzug

Am letzten grünen Platz auf Erden

Dort will ich sterben

Сонце цього не каже

Просто стійко сяє в обличчі

Його яскраве світло сяє гарячим

Спалює її вірш дотла

І сонце цього не каже

Вона врізається в замерзле серце

Глибоко в серці їх світло розривається

Відбивається в будь-якому спреї

Світло таке тепле в цьому місці

Не говорить тобі жодного слова

Тихо лежить на горі та фіорді

А ввечері віддаляється

Де цвітуть ясени

Місце для вічності

Земля ще така незаймана

На межі простору і часу

У священному гаю

Перед вічною святинею

Смерть і життя давно поєднані

Де завжди світить сонце

Сила, яка лежить у ньому

подих за диханням

В останньому зеленому місці на землі

Я хочу там померти

Навіть місячне світло не говорить цього

На моєму обличчі тихо світиться

Плавно погладжуйте небосхил

Крізь хмари, як пергамент

Жестокий вітер на моїй шкірі

Чорне повітря стримано

Атмосфера, створена людиною

На серці зяє рана

Де цвітуть ясени

Місце для вічності

Земля ще така незаймана

На межі простору і часу

У священному гаю

Біля священного гаю, перед вічною святинею

Смерть і життя давно поєднані

Де завжди світить сонце

Сила, яка лежить у ньому

подих за диханням

В останньому зеленому місці на землі

Я хочу там померти