Doch sie wartet vergebens... - Erben Der Schöpfung

Ein bleiches Mädchen

Sammelt die letzten dornigen Rosen in einem düsteren schwarzen Tal,

wo die Seelen finstrer Gesellen

durch klebrige Nebel tauchen

und nach Erlösung schreien.

Doch sie wartet vergebens.

Zeit rinnt wie ihr dunkles Blut

Langsam und träge aber unaufhaltsam.

Doch sie wartet vergebens

und ihr hoffnungsloses Geschrei verstummt.

Stille durchdringt die Seelen.

Aufgerissen duch die Dornen

tropft ihr Blut auf ausgedorrte Erde.

Wie das Wachs einer sterbenden Kerze

Die auf den Luftstrom wartet,

der sie auslöscht.

Doch sie wartet vergebens.

Zeit rinnt wie ihr dunkles Blut

Langsam und träge aber unaufhaltsam.

Doch sie wartet vergebens

und ihr hoffnungsloses Geschrei verstummt.

Stille durchdringt die Seelen.

Der letzte Lichtstrahl erlischt,

um nie wieder aufzugehen.

Kälte und finstre Dunkelheit

Erfüllen langsam das Tal.

Doch sie wartet vergebens.

Zeit rinnt wie ihr dunkles Blut

Langsam und träge aber unaufhaltsam.

Doch sie wartet vergebens

und ihr hoffnungsloses Geschrei verstummt.

Stille durchdringt die Seelen.

Бліда дівчина

Збери останні колючі троянди в похмурій чорній долині,

де душі темних хлопців

пірнання крізь липкі тумани

і кричати про порятунок.

Але вона марно чекає.

Час біжить, як її темна кров

Повільно і мляво, але не зупинити.

Але вона марно чекає

і затихають їхні безнадійні крики.

Тиша проникає в душу.

Розірваний терном

їх кров капає на висушену землю.

Як віск вмираючої свічки

Очікування потоку повітря

хто їх знищує.

Але вона марно чекає.

Час біжить, як її темна кров

Повільно і мляво, але не зупинити.

Але вона марно чекає

і затихають їхні безнадійні крики.

Тиша проникає в душу.

Згасає останній промінь світла

щоб більше ніколи не вставати.

Холодна і темна темрява

Повільно заповніть долину.

Але вона марно чекає.

Час біжить, як її темна кров

Повільно і мляво, але не зупинити.

Але вона марно чекає

і затихають їхні безнадійні крики.

Тиша проникає в душу.