Эскизы боли - Epitimia

В безжизненной дымке ночей

Окунается взгляд в лунную гладь.

Немой пустотой дух мой томим,

Вновь пытаясь ее оковы сорвать

И тенью

Крадется сомненье в бессмертии дня

С одинокой печалью в единстве сплетения,

Все живое во мне хороня.

В бездыханном теле моем

Томятся болью укрытые сны.

Они живут во мне полотном,

На котором рисуют рубцами мечты.

Стылый ветер, рассекая лицо,

Поднимает опавшие листья.

Осень пишет картину на теле моем,

Макая в бездну засохшею кистью.

И в бурном, но вязком потоке

Ложится мысль кровью на лист.

Предо мной мутною краской

Предстает вся моя жизнь…

У неживому серпанку ночей

Занурюється погляд у місячну гладь.

Німою порожнечею дух мій мучимо,

Знов намагаючись її кайдани зірвати

І тінью

Крадеться сумнів у безсмерті дня

З одиноким смутком в єдності сплетення,

Все живе у мене ховаючи.

У бездиханому тілі моєму

Стомлюються болем приховані сни.

Вони живуть у мені полотном,

На якому малюють рубцями мрії.

Стильний вітер, розтинаючи обличчя,

Піднімає опале листя.

Осінь пише картину на тілі моєму,

Макая в безодню засохлим пензлем.

І в бурхливому, але в'язкому потоці

Лягає думка кров'ю на лист.

Переді мною каламутною фарбою

З'являється все моє життя ...