Заложники системы - Эпитафия

У времени в плену заложники системы.

За каждым киллер — смерть крадётся по пятам.

На мушке каждый.

Под прицелом все мы.

Спасенья нет нигде — ни здесь нет и ни там.

Подземный переход.

И школа.

И больница.

И театральный зал.

Не важно, что взрывать.

Во взорванных домах какой нам сон приснится?

А сможем ли теперь спокойно где-то спать?

Огромный мир.

Один лишь миг

Из света в тьму.

Я не пойму.

Мой плач, мой крик —

Один лишь миг.

Сквозь тьму кричу:

Мой плач, мой крик —

Один лишь миг.

Я жить хочу!

Подводной лодкой «Курск» плывём по курсу в вечность,

Дорогой в никуда мечтая ни о чём.

Нас поглощает ночь, бескрайность, бесконечность.

Кого в небытие с собой мы увлечём?

Вагон летит в тоннель.

Вагон взлетает в воздух.

И ветер гарь несёт из чёрного окна.

Так остановим их, пока ещё не поздно,

Пока ещё звенит последняя струна!

Огромный мир.

Один лишь миг

Из света в тьму,

Я не пойму.

Мой плач, мой крик …

У часі в полоні заручники системи.

За кожним кілер — смерть крадеться по пятах.

На мушці кожен.

Під прицілом усі ми.

Порятунку немає ніде - ні тут немає і там.

Підземний перехід.

І школа.

І лікарня.

І театральний зал.

Неважливо, що підривати.

У підірваних будинках який нам сон насниться?

А чи зможемо тепер спокійно десь спати?

Величезний світ.

Одна лише мить

Зі світла в темряву.

Я не зрозумію.

Мій плач, мій крик

Одна лише мить.

Крізь темряву кричу:

Мій плач, мій крик

Одна лише мить.

Я жити хочу!

Підводним човном «Курськ» пливемо по курсу у вічність,

Дорогою в нікуди мріючи ні про що.

Нас поглинає ніч, безмежність, нескінченність.

Кого в небуття із собою ми захопимо?

Вагон летить у тунель.

Вагон злітає в повітря.

І вітер гар несе з чорного вікна.

Так зупинимо їх, поки ще не пізно,

Поки що дзвенить остання струна!

Величезний світ.

Одна лише мить

З світла в темряву,

Я не зрозумію.

Мій плач, мій крик…