Nachtgedanken - Enid

Dunkele Schwaden durchziehen das Land,

Und sie wabern und w¤lzen sich langsam voran.

Sie kriechen durch W¤lder, durch Sumpf und Morast,

Sie durchwaten die Auen in schleichender Hast.

Und verschlungen wird alles, die Nacht zieht heran,

Durchdringend, doch endlich, die drohende Wand.

Dјster, entsetzlich scheint alles zu sein,

Und voll drјckender Stille der Geist ist erfјllt.

Sich bergen, verbergen an sicherem Ort,

Sich verstecken, bedecken in w¤rmendem Hort.

Und vergessen, verdr¤ngen, von «ngsten zerwјhlt,

Das m¶cht'man, doch sinnlos wird’s sein.

Vergessen, verschlungen der schimmernde Tag,

Und hinfort und vergangen das w¤rmende Licht,

Nur langsam vertraut sich, den «ngsten verborgen,

Nur langsam das Auge den n¤chtlichen Sorgen.

Und kaltes und m¤chtiges schw¤chliches Licht,

Verhalten es scheint auf den atmenden Sarg.

Drohend, verletzlich, erhaben zugleich,

Es erhebt sich das Leben in schwarzem Gewand.

Die W¤lder, die Auen, der Sumpf, das Dickicht,

Die Felder erstehen in neuem Gesicht.

Es erhebt sich, was eben im Dunkel verschwand,

Die Lande sind finster, doch unendlich reich.

Es erhebt sich, was eben im Dunkel verschwand,

Die Lande sind finster, doch unendlich reich.

Dunkele Schwaden durchziehen das Land,

Und sie wiegen und winden sich langsam davon.

Sie schweben hinfort јber Flјsse und Seen,

Sie verschwinden, entfliehen als sei nichts gescheh’n.

Und sie weichen den Kr¤ften der steigenden Sonn',

Der Morgen erobert das schlummernde Land.

Темні смуги перетинають землю,

А вони махають і котяться повільно.

Вони повзають лісами, болотами і болотами,

Вони повільно пробираються через луки.

І все поглинено, ніч наближається,

Проникаюча, але нарешті, загрозлива стіна.

Темно, страшно все здається

І сповнений гнітючої тиші дух сповнений.

ховатися, ховатися в безпечному місці,

Сховати, укрити в теплий скарб.

І забутий, пригнічений, розтерзаний страхами,

Хотілося б цього, але це буде безглуздо.

Забув, поглинув мерехтливий день

І зникало і зникало зігріваюче світло,

Тільки поволі довіряє собі, прихований від «страхів,

Тільки поволі нічні печалі.

І холодне й могутнє слабке світло,

Провести його з'являється на диханні труни.

Грізний, вразливий, піднесений водночас,

Життя встає в чорних шатах.

Ліси, луги, болото, хащі,

Поля відображаються в новому обличчі.

Що тільки зникло в темряві, піднімається,

Краї темні, але безмежно багаті.

Що тільки зникло в темряві, піднімається,

Краї темні, але безмежно багаті.

Темні смуги перетинають землю,

І вони повільно розгойдуються й звиваються.

Відтепер вони ширяють над річками й озерами,

Вони зникають, тікають, як ні в чому не було.

І вони поступаються місцем силам сонця, що сходить,

Ранок підкорює дрімаючу землю.