Sad Stephen's Song - Duncan Sheik

And there were mermaids -- weren’t there?

--

Sweet silver mermaids.

All through that grey Trafalgar Square,

Such silver mermaids.

They were young, and they were fiar.

They brushed their bronze and dusky hair,

And whispered, Come, Sad Stephen, come and play here.

You will love, you will be loved.

You will grow up, and do so much.

You will be strong, you will be sung.

By all the mermaids.

Silver mermaids…

And once they’d sung their satin song,

They beckoned to me from the fog --

They spread their arms and lifted

Pale-portrait faces… I was taken.

To their coral-cavern halls,

To rooms with oyster shells for walls,

To sandy nooks, and pearly books, and ivory dolls…

In ivory stalls, in ivory stalls…

And there were mermaids -- weren’t there?

Sweet silver mermaids.

All through that wan, forgotten square,

Silver mermaids.

They were young, and they were fair.

They brushed their bronze and dusky hair.

And whispered, Come, Sad Stephen, come.

And I was taken.

Was I wrong?

Should I have run?

I wanted all, I wanted young

And portrait faces… I was taken.

Did I love?

I didn’t care.

Did I grow up?

Well, unaware.

And was I strong?

And was I sung?

How do I haunt Trafalgar fog

And find I want so much, still want --

And no more mermaids.

No more mermaids…

А були русалки - чи не так?

--

Солодкі срібні русалки.

Через всю сіру Трафальгарську площу,

Такі срібні русалки.

Вони були молоді, вони були вогниками.

Вони розчісували своє бронзове й темне волосся,

І прошепотів: Давай, Сумний Стефане, іди і грай сюди.

Ви будете любити, вас будуть любити.

Ви виростете і багато чого зробите.

Ви будете сильні, вас співатимуть.

Усіми русалками.

Срібні русалки…

І коли вони заспівали свою атласну пісню,

Вони вабили мене з туману --

Вони розвели руки і піднялися

Бліді портретні обличчя… Мене забрали.

До їх залів коралових печер,

До приміщень із раковинами устриць для стін,

До піщаних закутків, і перламутрових книжок, і ляльок зі слонової кістки…

У кіосках із слонової кістки, у кіосках із слонової кістки…

А були русалки - чи не так?

Солодкі срібні русалки.

По всьому тій забутій, забутій площі,

Срібні русалки.

Вони були молоді, і вони були справедливими.

Вони розчісували своє бронзове й темне волосся.

І прошепотів: Давай, Сумний Степане, давай.

І мене забрали.

Я помилявся?

Чи потрібно було бігти?

Я бажав усього, бажав молодих

А портретні обличчя… мене забрали.

Я любив?

Мені було байдуже.

Я виріс?

Ну не в курсі.

І чи був я сильним?

І чи мене співали?

Як я переслідує трафальгарський туман

І знайду, що я так багато бажаю, все ще хочу...

І більше немає русалок.

Немає більше русалок…